Охорона праці

Урок №1

Тема:Правові та організаційні основи охорони праці.

Основи законодавства з охорони праці.

 Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Оголошення теми уроку.

Охорона праці – це система законодавчих актів, різноманітних заходів організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Заходи – організаційно-технічні, лікувально-профілактичні, санітарно-гігієнічні.

Засоби – наушники, ватно-марлеві пов'язки, распіратори, спецодяг, спецвзуття, захисні окуляри, противогази.

Метою ОП є:

-         Створити на кожному робочому місці безпечні умови праці, умови безпечної експлуатації обладнання і як наслідок знизити виробничий травматизм та професійні захворювання.

     На підприємствах легкої промисловості всі виробничі процеси супроводжуються в меншій або більшій мірізначної кількості тепла, вологи, шуму, вібрації, небезпечних газів, пилу та інших шкідливих виробничих факторів, які за певних умов негативно впливають на організм людини, тому дотримання законодавства з ОП на виробництві має важливе значення, як на працівника так і для роботодавця.

Основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці є Конституція України. В ній проголошено,що громадяни України мають право на працю, яку вонивільно обирають або на яку погоджуються. Кожен працівник за власним бажанням може розірвати трудовий договір, якщо роботодавець не виконує законодавства з ОП.

Законодавство про ОП:

1)    Кодекс законів про працю;

2)    Закони:

-         «про ОП»

-         «про пожежну безпеку»

-         «про охорону довкілля»

-         «про дорожній рух»

-         «про колективні договори і угоди»

-         «про поводження з радіоактивними відходами»

-         «про охорону навколишнього природного середовища»

-         «про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»

-         «про загально-обов'язкове державне соціальне страхування внаслідок втрати працездатності»

У жовтні 1992р. було введено в дію закон «Про охорону праці». Згідно цього закону громадянам надані гарантії прав на охорону праці. При влаштуванні на роботу кожен працівник заключає з роботодавцем трудовий договір, при чому роботодавець зобов'язаний повідомити працівника про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних або не шкідливих виробничих факторів (надмірна кількість пилу, шуму, вологи, тепла…), які ще не усунено та можливі наслідки впливу їх на здоров'я працівника. Повідомити, про пільги та компенсацію за роботу при таких умовах («закон про охорону праці»).стаття 6.

Працівники задіяні на роботах з важкими та шкідливими умовами праці безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням (молоком), мають додатково оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі, безкоштовно забезпечуються індивідуальними захисними засобами.

Види відповідальності за порушення законодавства з ОП

1.Адміністративна – накладання штрафів від 4до 15 мін. заробітних плат на службових осіб.

2.Матеріальна – утримання грошових сум на відшкодування збитків заподіяних працівникові, який постраждав внаслідок професійного захворювання або будь-якого іншого нещасного випадку.

3.Дисциплінарна – дається зауваження, виноситься догана, перевід на нижче оплачувану роботу терміном на 3 міс. або звільнення з роботи.

4.Кримінальна – накладається штраф на 15 мін. Заробітних плат, позбавлення волі на термін установлений законом.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №2

Тема:Правові та організаційні основи охорони праці.

Охорона праці жінок та підлітків.

Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4.Які види відповідальності за порушення законодавства з ОП ви знаєте?

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Охорона праці жінок

Згідно закону «про ОП» забороняється:

-         Залучати жінок до роботи під землею

-         До важких робіт та робіт у шкідливих та небезпечних для їх здоров'я умовах.

Вагітні жінки згідно законодавства про ОП мають оплачувану відпустку по пологам 70 календарних днів до пологів і 56 к.д. після пологів, та частково оплачувану відпустку по догляду за дитиною до 3-х років, а також відпустку без оплати до виповнення дитині 6 років. При чому за матір'ю залишається право на працевлаштування по закінченню відпустки, а також іде всі 6 років трудовий стаж.

Вагітні та ті, що мають дітей до 6 років не повинні залучатись до роботи в нічний час, понадурочний час, у вихідні дні та відправлятись у відрядження.

Для всіх жінок установлені граничні норми піднімання ваги, якщо праця жінки пов'язана з постійним переміщенням вантажів протягом робочого дня, то маса не повинна перевищувати 7 кг , якщо ж праця жінки пов'язана з черговим переміщенням вантажу, то вага не повинна перевищувати 10 кг.

Надання вагітним жінкам та жінкам з дітьми до 14 років путівок до санаторію або будинку відпочинку з матеріальною допомогою;  надання жінкам, що мають дітей до 15-ти річного віку, додаткової відпустки протягом 10 днів на рік.

Охорона праці підлітків

Згідно закону «про ОП» забороняється:

·        Задіювати підлітків на підземних роботах;

·        На важких роботах;

·        На роботах із шкідливими та небезпечними умовами;

·        У нічний час;

·        Понадурочний час;

·        У вихідні дні.

Вік з якого приймаються неповнолітні на роботу – 16 років., але за згодою батьків можливе працевлаштування з 14-15 років.

Для підлітків встановлені граничні норми підняття ваги:

Вік 15 років:

Дівчата – 4,2 кг;

Хлопці -  8,4 кг.

Вік 16 років:

Дівчата – 5,6 кг;

Хлопці -  11,2 кг.

Вік 17 років:

Дівчата – 6,3 кг;

Хлопці -  12,6 кг.

Трудовий тиждень для підлітків 14-15 років складає 24 години, а 16-17 років – 36 годин. Роботодавець не має права приймати неповнолітнього на роботу без попереднього медичного огляду.

Заробітна плата неповнолітнім при скороченні тривалості робочого дня виплачується у тому ж розмірі, як і робітникам відповідних категорій за повний робочий день.

Щорічні відпустки працівникам, яким не виповнилося 18 років, надаються у літній період або за їх бажанням у будь-яку пору року.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №3

Тема:Правові та організаційні основи охорони праці.

Інструктування з безпеки праці.

Мета:ознайомити учнів з інструктажами з питаньохоронипраці.

Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Інструктажі з питань охорони праці

З метою попередження виробничого травматизму, професійних захворювань та будь-якого іншого погіршення здоров'я на виробництві з усіма працівниками проводяться навчання, інструктування, перевірка знань з питань ОП та техніки безпеки. Відповідальність за своєчасне проведення цих заходів полягає на гол. інженера, нач. цехів, майстрів.Контроль за своєчасним і якісним проведенням інструктажів здійснює інженер з ОП.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться: з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їхосвіти, стажу роботи та посади; з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства; з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики та ін.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником: новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство; який переводиться з одного цеху виробництва до іншого; який буде виконуватинову для нього роботу; відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві, а також з вихованцями, учнями та студентами закладів освіти: на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес пов'язаний із застосуванням небезпечних або шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних знаряддях, перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо та інше.

Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше: на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці; для решти робіт - 1 раз на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці: при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів.

З вихованцями, учнями, студентами - в кабінетах, лабораторіях, майстерняхтощо при порушеннях ними вимогнормативнихактів про охоронупраці, щоможутьпризвестиабопризвели до травм, аварій, пожежтощо.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками: при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою; при ліквідації аварії, стихійного лиха; при проведенні робіт, на які оформлюються наряд-допуск, розпорядження або інші документи, а також з вихованцями, учнями, студентами закладів освіти в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №4

Тема:Правові та організаційні основи охорони праці.

Виробничий травматизм та профзахворювання.

Мета:ознайомити учнів з виробничим травматизмом та різними професійними захворюваннями.

   Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Виробничий травматизм – це явище, що характеризується наявністю виробничих травм та нещасних випадків на виробництві.

Під виробничою травмою розуміють ушкодження, яке виникло в працівників чи службовців при виконанні роботи на території виробничого підприємства чи установи і спричинило порушення цілісності тканини або функції органа чи організму в цілому.

Розрізняють такі види виробничих травм:

- механічні - від рухомих частин машин, ручного Інструмента, падаючих предметів тощо;

- термічні - від прямого контакту з парою, гарячою рідиною, полум'ям, розплавленим металом;

- хімічні - від концентрованих хімічних речовин (кислот, лугів);

- електричні - від контакту з електричним струмом, обриву проводів тощо.

Причинвиробничого травматизму:

До технічних причин відносять недосконалість конструкцій машин і устаткування, самого технологічного процесу, несправність верстатів, машин, ручного інструменту, відсутність чи недосконалість захисної техніки, устаткування.

До організаційних причин - неправильнуорганізацію трудового процесу, застосуваннянебезпечнихметодівпраці, недотримання правил технікибезпеки, відсутністьІндивідуальнихзасобівзахисту.

Серед санітарно-гігієнічних, причин слідвід зазначити порушення санітарно-гігієнічного режиму на виробництві, погане освітлення, високу температуру та вологість повітря чи надмірно низьку температуру, виробничий пил, високу концентрацію токсичних речовин у повітрі, забрудненість приміщення, сильний шум тощо.

Виробничий травматизм умовно можна поділити на дві групи (промисловий та сільськогосподарський), оскільки за умовами виникнення, характером та локалізацією, а основне, наданням медичної допомоги та заходами, щодо попередження травматизму вони суттєво відрізняються.

Промисловий травматизм - цепошкодження, різні за характером, що були отримані на виробництві.

Основні заходи щодо боротьби з травматизмом:

- контроль за обладнанням, інструментами, за достатнім огородженням частин, що рухаються;

- покращення природного та штучного освітлення;

- систематичний нагляд за дотриманням правил техніки безпеки;

- забезпечення всіх робітників засобами індивідуального захисту і контроль за їх використанням під час роботи;

- проведення заходів щодо боротьби з втомлюваністю, покращення зовнішнього виробничого середовища, раціоналізація режиму праці та відпочинку.

Професійні шкідливості та професійні захворювання

Професійна шкідливість- фактори трудового процесу (включаючи і зовнішні фактори праці), що можуть мати шкідливий вплив на стан здоров'я людини, яка працює.

Професійні шкідливості можна розділити на три групи:

1. Шкідливості, щопов'язані з неправильною організацією праці (надмірне напруження нервової системи; тривале вимушене положення тіла; надмірне напруження рухового апарату та окремих органів чуття; нераціональний режим праці).

2. Шкідливості, щопов'язані з виробничим процесом та умовами навколишнього середовища, яке оточує робітника під час його трудової діяльності (несприятливі мікрокліматичні умови; інтенсивне променеве тепло; підвищений чи знижений тиск повітря; радіоактивне випромінювання; надмірний шум; підвищений вміст у повітрі пилу тощо).

3. Шкідливості, пов'язані з обставинами праці. Вони не є специфічними і зустрічаються на будь-якомувиробництві (недостатнівентиляція, освітлення, площа, кубатура приміщеннятощо).

У ряді випадків професійн ішкідливості відіграють вирішальну роль у виникненні патологічного процесу в організмі. Так, у працівників, які вдихають пил, що містить двоокискремнію, може розвинутись силікоз; у працівників, які зазнають дії пилу свинцю, може виникнути свинцеве отруєння; у працівників, якіпід час роботи часто повторюють дрібні рухи, можуть з'явитись координаційні неврози, тощо. Хвороби, в основі яких лежить виключно чи переважно професійний фактор, називають професійними. Але значно частіше вплив професійних факторів проявляється у зниженні опірності організму до захворювань, у зниженні працездатності.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №5

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Основні причини травматизму. Види нещасних випадків.

Мета:ознайомити учнів зосновними причинами травматизму. Видами нещасних випадків.

 Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Нещасний випадок на виробництві—дія на працюючого небезпечного виробничого фактора чи середовища в процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяна шкода його здоров'ю чи наступила смерть.

Розрізняють нещасні випадки:

·       виробничого

·       невиробничого ха­рактеру.

У залежності від наслідків розрізняють нещасні випадки:

·       без втрати працездатності;

·        з тимчасовою втратою працездатності;

· стійкою втратою (цілком чи частково) професійної працездатності;

·       групові (число одночасно потерпілих двоє і більше);

·       зі смертельним результатом.

Встановлення причин нещасних випадків на виробництві є від­повідальним і складним процесом, тому що помилки в ньому приз­водять до перекрученого відображення фактичної сторони діла і ве­дуть до неправильних висновків, спрямовуючи зусилля в боротьбі з виробничим травматизмом по помилковому шляху.

Класифікації причин нещасних випадків:

Організаційні причини— недотримання правил техніки безпе­ки; незадовільне функціонування СКОП (система керування охоро­ною праці); недоліки в навчанні з питань охорони праці; недостат­ня кваліфікація працівників; залучення працівників до виконання робіт не за фахом; низька виробнича дисципліна; невикористання засобів індивідуального захисту; неправильна організація робіт чи недостатній нагляд і контроль за їхнім виконанням і станом охоро­ни праці й ін.

Технічні причини— конструктивні недоліки устаткування, ма­шин, механізмів; невідповідність технологічного процесу вимогам безпеки; недосконалість засобів захисту й ін.

Санітарно-гігієнічні причини— недостатня освітленість; на­явність виробничого шуму, шкідливих речовин у повітрі понад при­пустимі концентрації; відсутність чи невикористання захисних за­собів і спецодягу й ін.

Психофізіологічні (особистісні) причини— грубі промахи в діях, пов'язані з фізіологічним (втома), психічним (підвищена дратівливість) чи хворобливим (алкогольне, наркотичне сп'яніння) станом працівника; низький рівень нервово-психічної стійкості; не­задовільний психологічний клімату колективі; необережність; ризик й ін.

Заходи по попередженню:

·       Організація проведення навчання, інструктажів та перевірки знань з ОП;

·        організація своєчасних медоглядів працівників;

·       забезпечення працівників індивідуальними засобами захисту;

·       постійний контроль з боку адміністрації за дотриманням правил з ОП.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №6

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Облік та розслідування нещасних випадків.

Мета:ознайомити учнів зобліком та розслідуванням нещасних випадків.

 Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Розслідування нещасних випадків і аварій на виробництві

Нещасні випадки бувають:

·       Невиробничого характеру;

·       Нещасних випадків, професійних захворю­вань і аварій на виробництві.

Розслідування й облік нещасних випадків, не зв'язаних з виконан­ням трудових обов'язків, регламентується «Порядком розслідування й обліку нещасних випадків невиробничого характеру», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270.

Нещасні випадки невиробничого характеру з працюючими особами розслідуються комісіями в складі не меншим трьох чоловік, призначе­ними роботодавцем. Підставою для проведення розслідування є звер­тання постраждалого, листок непрацездатності чи довідка лікарняно-профілактичної установи. Перелік випадків, що підлягають такому розслідуванню, приводиться в зазначеному документі.

Розслідування нещасного випадку невиробничого характеру про­водиться протягом 10 календарних днів після утворення комісії. За ре­зультатами розслідування складається акт за формою НТ, який затверд­жується особою, що призначила комісію. Перший примірник матеріалів розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років.

У нашій країні встановлений єдиний «Порядок розслідуван­ня і ведення обліку нещасних випадків, професійних захворю­вань і аварій на виробництві», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112. Відповідно до цього документа, визнаються зв'язаними з виробництвом нещасні випадки, що трапилися з працівниками під час виконання трудо­вих обов'язків, у тому числі у відрядженні, у робочий час (або час, прирівнюваний до робочого) і на робочому місці (або прирівню­ваному до робочого місця), а також при інших, обговорених «По­рядком» обставинах.

 Не визнаються зв'язані з виробництвом не­щасні випадки, що відбулися з працівниками при відсутності хоча б однієї із зазначених умов, а також у спеціально обговорених ви­падках. Особливий порядок встановлений для розслідування не­щасних випадків, що трапилися з особами, що забезпечують себе роботою самостійно.

Розслідування нещасних випадків проводиться комісіями в складі не менше трьох чоловік, створюваними наказом роботодавця.

До складу комісії з розслідування входять:

·       Представник роботодавця;

·       Представник профспілкового комітету;

·       Інженер з ОП;

·       Фонду соц. страху;

·       Держнагляду з ОП.

                 Свою роботу комісія зобов'язана виконати за три дні.

У спеціально встановлених «Порядком» випадках (смертель­ний результат, групові нещасні випадки й ін.) проводиться спеціаль­не розслідування нещасних випадків. Порядок призначення і склад таких комісій визначається особливостями нещасного випадку (чис­ло потерпілих, число загиблий і ін.).

Спеціальне розслідування про­водиться протягом 10 робочих днів. У разі потреби його термін може бути продовжений органом, що призначив спеціальну комісію.

За результатами розслідування складаються: акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у трьох примірниках, а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 у шести примірниках, якщо цей нещасний випадок визнаний зв'яза­ним з виробництвом, чи акт про нещасний випадок, не зв'язаний з виробництвом за формою НТ, якщо цей нещасний випадок визнаний не зв'язаним з виробництвом. Ці акти затверджуються роботодав­цем. У випадку проведення спеціального розслідування зазначені акти складаються на кожного потерпілого окремо.

Роботодавець на підставі актів форми Н-1 чи форми НТ на­правляє відповідним організаціям державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом, і несе відповідальність за її достовірність.

Розслідування аварій, що заподіяли нещасні випадки, прово­диться в тому ж порядку, що і розслідування нещасних випадків.

Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівників внаслідок нещасного випадку, аварії і професійного захворювання, у нашій країні передбачене загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування фізичних осіб від нещасного випадку на вироб­ництві і професійного захворювання, що призвели до втрати ними працездатності чи їх загибелі (смерті). Діє закон «Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку на виробництві і професійного захворювання, що заподіяли втрату працездатності.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №7

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Роботи з підвищеною небезпекою в галузі.

Мета:ознайомити учнів зпереліком робіт з підвищеною небезпекою.

Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Перелік робіт з підвищеною небезпекою

Існують роботи з підвищеною небезпекою, для виконання яких необхідне попереднє спеціальне навчання і щорічна перевірка знань працівників з питань охорони праці.

Перелік таких робіт затверджено Державним департаментом з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної по­літики. Перелік складено відповідно до Закону України «Про охорону праці». Він чинний на всіх підприємствах незалежно від форм власності та видів діяльності.

До Переліку ввійшли електрозварювальні, підземні на шахтах та рудниках, верхолазні та на висоті, роботи із застосуванням ручних електро- і пневмомашин та інструментів, вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою машин і механізмів, з охорони колективної і приватної власності, всі види робіт з радіоактивними речовинами тощо. Усього до Пе­реліку занесено понад 150 видів робіт.

Усі ці роботи мають виконувати професійно навчені особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони праці й мають за­довільний результат.

Шкідливі та небезпечні умови праці часто призводять до під­вищеної втоми виконавців, що обов'язково треба врахувати при нормуванні робіт.

Тому у низці випадків зменшують:

·       тривалість зміни,

·       регулюють перерви,

·       збільшують кількість днів відпустки,

·        запроваджують спеціальне харчування.

Вплив зовнішніх умов компенсують спеціальними одягом і взуттям. Для відпочинку відводять спеціальні місця, які обладнують відповідно до вимог санітарних норм.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою в галузі:

1.    Висока температура поверхні прасок, пресів;

2.    Підвищений вміст вологи (пилу, шуму);

3.    Погане освітлення робочої зони.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №8

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Вимоги безпеки в галузі.

Мета:ознайомити учнів звимогами безпеки праці в галузі.

Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

ІНСТРУКЦІЯ № 7

по охороні праці для учнів професії “ швачка;кравець ”  при роботі на універсальних і спеціальних машинах

Загальні вимоги

Основними небезпечними виробничими факторами є: голка, прижимна лапка, ремінна передача, електрообладнання, нитконаправлювачі, голкотримач.

I. Швачка; кравець повинна:

1. Вивчати і вдосконалювати методи безпечної роботи.

2. Виконувати тільки доручену роботу, при переведенні на іншу роботу пройти інструктаж у майстра.

3. Вимагати негайного ліквідування недоліків, які можуть визвати нещасний випадок.

4. Працювати тільки на справному обладнанні при наявності огороджувальних  щитків.

5. При одержанні травми на виробництві негайно звернутися у медпункт, попередити майстра.

7. Надати потерпілому першу лікарську допомогу і попередити старшого майстра про виникнення нещасного випадку, зберігши місце його виникнення.

При нещасному випадку огородити місце події і забезпечити його зберігання, якщо це загрожує життю і здоров’ю оточуючих.

II. Вимоги безпеки перед початком роботи

1. Привести свій робочий одяг у порядок. Рукава застібнути, волосся прибрати під косинку, яку зав’язують ззаду, і кінці підібрати під косинку.

2. Перевірити робоче місце і переконатися, що воно не загромаджено і достатньо освітлено.

3. Перевірити справність запобіжника від проколу пальців толокою.

4. Перевірити надійність і справність огороджувальних щитків на машині.

5. Перевірити надійність кріплень заземлення і пускових пристроїв, відсутність оголених проводів.

6. Переконатися в справності ременя передачі.

III. Безпечні прийоми і вимоги безпеки під час роботи

1. Заправку верхньої нитки, заміну голки здійснювати тільки при виключеному електродвигуні.

2. Прокладаючи строчку, деталь притримувати двома руками з обох боків від голки, запобігаючи проколів пальців голкою.

3. Для запобігання травмування запускати машину плавним натиском на педаль, не включаючи машину при піднятій лапці.

4.  Для запобігання попадання волосся і удару нитконаправлювача не нахилятися низько до машини.

5. Випадково потраплені в привідний механізм нитки, шматочки тканини доставати при виключеному електродвигуні.

6. Забороняється гальмувати махове колесо рукою для запобігання травмування руки.

7. При любій несправності виключити машину і попередити майстра виробничого навчання.

8. Чистку і мащення проводити тільки при виключеному електродвигуні.

9. При любих перервах виключити машину.

10. Утримувати в чистоті і порядку робоче місце і не загромаджувати проходи.

IV. Повноваження при аварійних ситуаціях

1. При замкненні електричних розводів негайно обезструмити обладнання і попередити майстра і чергового електрика.

2. При виникненні іскри, диму, горіння попередити майстра, а при виникненні пожежі зателефонувати за номером 22-01 і прийняти всі міри по її ліквідації.

3. При миттєвому відключенні електричного струму на обладнанні виключити обладнання, залишатися на робочому місці і чекати вказівки майстра.

V. Вимоги безпеки по закінченні роботи

1. Виключити електродвигуни, почистити і змастити машину, навести порядок на робочому місці, прибрати інструменти і спецпристрої у відведені для них місця.

2. Довести до відома майстра про зауваження і недоліки під час роботи.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №9

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Зони небезпеки та їх огородження.

Мета:ознайомити учнів ззонами небезпеки та їх огородженням.

Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Зони небезпеки та їх огородження

Методи та засоби забезпечення безпеки праці обирають на основі виявлених небезпечних факторів, специфічних для окре­мого технологічного процесу, а також вивчення зони дії (небез­печної зони) та особливостей кожного з виявлених факторів.

Небезпечна зона— це простір, у якому можлива дія на працю­ючих небезпечного і (або) шкідливого виробничого фактора.

Для того, щоб запобігти з'явленню людини в небезпечній зоні, а також локалізувати цю зону і зменшити її розміри до можливого мінімуму, використовують різні засоби захисту.

Засоби захисту:

·       об'єктивні (огородження, блокуван­ня, запобіжні пристрої та клапани, ізоляція та герметизація, заземлення тощо)

·       суб'єктивні (запобіжні знаки і написи, сигналь­ні пристрої, контрольно-вимірювальні прилади, умовне забарвлення об'єктів тощо).

Суб'єктивні засоби не можуть гарантувати надійний захист від дії шкідливих факторів, оскільки стан людини внаслідок втоми, поганого самопочуття, шуму, вібрації тощо може погіршуватися, що пов'язано з небезпекою виникнення нещасного випадку.

Огороджуючі пристрої (об'єктивні засоби) застосовують для ізоляції людини, її частин тіла, одягу від механізмів, що рухаю­ться та обертаються, від небезпечних струмопровідних частин обладнання, яке перебуває під напругою, а також зон високих температур, шкідливих випромінювань і місць, де можливий ви­літ деталей при їх обробці або внаслідок вибуху.

Огороджуючі пристрої поділяються:

·       стаціонарні,

·        відкидні чи розсувні,

·       знімні,

·       переносні (тимчасові).

Стаціонарні огородження ізолюють небезпечні зони, механіз­ми різних машин і окремі ділянки робочих місць.

Відкидні чи розсувні огородження (кожухи, футляри, кришки, дверцята тощо) використовуються для укриття систем приводу, робочих та інших механізмів, які вимагають частої наладки, чист­ки, змащування та оглядів між плановими ремонтами машин і верстатів.

Знімні огородження використовують для укриття приводних, передавальних механізмів, які не потребують наладки, чистки та огляду під час всього міжремонтного періоду роботи обладнання.

Переносні (тимчасові) огородження використовують при ремонтах та налагодженні для захисту людини від випадкових доторкань до механізмів, що обертаються, струмопровідних частин тощо.

Працювати на обладнанні, з якого знято огородження або воно несправне, забороняється.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №10

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Світлова і звукова сигналізація. Сигнальні фарбування і знаки безпеки.

Мета:ознайомити учнів зсвітловою і звуковою сигналізацією. Сигнальними  фарбуваннями і знаками безпеки.

 Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.Організаційний момент.

2.Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Види інструктажів.

4.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Світлова та звукова сигналізації

Сигналізація призначена для попередження працюючих про пуск і зупинку обладнання, порушення технологічних процесів, аварійну ситуацію.

За принципом дії вона може бути:

·       світловою,

·       звуковою,

·       кольоровоютощо.

Світлову сигналізацію використовують на транспортних засо­бах, в електроустановках, на пультах керування напівавтоматич­ними та автоматичними лініями.

Сигнальні пристрої контролюють температуру, тиск, швидкість руху, вміст у повітрі шкідливих речовин, шум, вібрацію, рівень шкідливих випромінювань тощо.

За функціональним призначенням сигнальні пристрої поді­ляються на такі:

• аварійні (сповіщають про виникнення небезпечного режиму під час роботи);

•   інформаційні (інформують про вид і значення параметрів, що визначають безпеку);

•   запобіжні (попереджують про необхідність дотримання ви­мог безпеки).

Звукова сигналізація у вигляді сирен, гудків, дзвінків, зуме­рів, ревунів, свистків використовується на машинах з невели­ким рівнем шуму.

Сигнальні звукові та світлові пристрої розташовують так, щоб на ділянці роботи обслуговуючого персоналу звукові сигнали було добре чути, а світлові — добре видно.

Запобіжні написи, сигнальні фарбування

З метою підвищення уваги працюючих, попередження їх про можливу небезпеку на робочому місці рекомендується фарбувати машини та устаткування у сигнальні кольори.

Встановлені такі сигнальні фарбування відповідно до міждер­жавного стандарту ГОСТ 12.4.026—76 ССБТ. «Цветасигнальньїе. Знаки безопасности»:

червоний — заборона, безпосередня небезпека, засіб пожежогасіння;

жовтий — попередження, можлива небезпека;

зелений — припис, безпека;                               

синій— вказівка, інформація.

Для кращого сприймання сигнальні кольори необхідно вико­ристовувати на тлі контрастних кольорів:

·       жовтий — на чорному,

·       зелений чи червоний — на білому.

 Для зниження рівня травматизму і підвищення культури пра­ці будівельно-монтажне оснащення та устаткування обов'язково фарбують у жовтий сигнальний колір. У цей же колір фарбують і тару, що містить небезпечні та шкідливі речовини.

У зелений колір фарбують сигнальні лампи нормального режиму роботи обладнання.

У червоний колір — внутрішні по­верхні корпусів і кожухів, які огороджують рухомі частини машин і механізмів, двері шаф струмопровідних елементів, трубопроводи га­рячої води, електромашини, попереджувальні знаки, сигнальні лампи «тривога» тощо.

 У синій колір фарбують вказівні знаки, місця для приєднання заземлювачів тощо.

Колір одягу для осіб, які працюють у небезпечній зоні, має бути різко контрастним щодо місцевості.

Знаки безпеки

Знаки безпеки призначені для привертання уваги працюючих до безпосередньої або можливої небезпеки, припису чи дозволу на виконання відповідних дій з метою забезпечення безпеки, а також для отримання необхідної інформації.

Якщо знак безпеки встановлено на воротах чи вхідних дверях приміщення, при в'їзді на об'єкт або дільницю, це означає, що дія знака поширюється на все приміщення, на весь об'єкт або дільницю.

Знаки безпеки повинні контрастно виділятися серед довкілля і бути у полі зору людей, яких вони стосуються. Форма, розмір і колір знаків безпеки мають відповідати чинним стандартам.

Знаки безпеки можуть бути:

·                   заборонні (використовують чер­воний колір),

·                   попереджувальні (жовтий),

·                   приписувальні (зелений)

·                   вказівні (синій).

Забороннийзнак відкритого вогню використовується тоді, коли необхідно заборонити роботи з використанням відкритого вогню, оскільки це може призвести до пожежі або вибуху.

У пояснювальному написі знака завжди є слово «Заборонено», наприклад:

■«Заборонено використання відкритого вогню»,

■«Заборонено палити».

Знаками електробезпеки користуються для заборони робіт або дій поблизу кабельних ліній або ліній електропередач, а також робіт з електрообладнанням, які можуть призвести до аварії або електротравматизму.

Пояснювальні написи розпочинають словом «Стій», наприклад:

■«Стій! Охоронна зона ЛЕП. Роботи заборонено»,

 «Стій! Обрив кабелю. Не підходити».

Попереджувальні знаки призначені для попередження про можли­ву небезпеку. Знаки небезпечних зон попереджують, наприклад, про розташування зон обвалів, сховищ отруйних/шкідливих речовин.

До знаку може входити пояснювальний напис, який залежить від конкретних умов, наприклад:

«Небезпечна зона. Працює кран»,

«Небезпечна зона. Тихий хід».

Знаки небезпеки падіння необхідно встановлювати поблизу від­критих та неогороджених ям, котлованів тощо. Основне слово на таких знаках — «Бережись». Наприклад:

«Бережись. Проріз» (яма, котлован тощо).

Знаки небезпеки поранення попереджують про небезпеку, що пов'язана з гострими предметами, арматурою тощо. Основне сло­во — «Обережно». Наприклад:

«Обережно. Гострі предмети».

Знаки небезпеки руху попереджують про небезпеку, пов'язану з рухом транспорту, будівельних машин тощо. Приклади: «Бережись. Рух транспорту», «Бережись електрокари».

Приписувальнізнаки призначені для дозволу відповідних дій працюючих тільки після виконання конкретних вимог безпеки (обов'язкове використання працюючими засобів індивідуального захисту тощо), вимог пожежного захисту.

Наприклад:

«Тут працювати у запобіжному поясі»

(касці, захисних окулярах, рукавицях тощо).

Вказівнізнаки призначені для зазначення місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів питної води, пожежних кранів, сховищ, майстерень тощо. На вказівних знаках можуть бути такі пояснюючі слова:

«Безпечний прохід ліворуч», «Запасний вихід». Знаки засобів першої допомоги потерпілому інформують про місцезнаходження пунктів першої допомоги, наприклад, «Аптечка ліворуч, ЗО м».

5.     Закріплення нового матеріалу.

6.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №11

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Засоби індивідуального захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Мета:ознайомити учнів ззасобами індивідуального захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

  Наочність:папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.     Організаційний момент.

2.     Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.     Викладення нового матеріалу (конспект):

Засоби захисту від небезпечних і шкідливих виробничих факторів

З метою запобігання або зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби колективного та індивідуального захисту.

Засоби захисту працюючих за призначенням поділяються на дві категорії:

•   засоби колективного захисту;

•   засоби індивідуального захисту.

Засоби колективного захисту призначені для:

•   нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автома­тичний контроль і сигналізація);

•   нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне об­ладнання, світлофільтри);

•   захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне керування тощо);

•   захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція);

•   захисту від ураження електричним струмом (різні види ого­родження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дис­танційне керування);

•   захисту від дії механічних факторів (огородження, автома­тичний контроль і сигналізація, знаки безпеки);

•   захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вен­тиляція та очищення повітря, дистанційне керування, знаки безпеки);

• захисту від високих і низьких температур навколишнього
середовища (огородження, автоматичний контроль і сигналізація,
термоізоляція, дистанційне керування).

Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов'язане із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Засоби індивідуального захисту, залежно від призначення, по­діляються на такі:

•  ізолюючі костюми (пневмокостюми, скафандри);

•  засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пнев-мошоломи, пневмомаски) (рис. 4);

Рис. 4. Засоби захисту органів дихання: а — шланговий протигаз; б — фільтрувальний протигаз; в — маска; г — напівмаска

•  спеціальний одяг (комбінезони, куртки, штани, костюми, ха­лати, плащі, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники);

•  спеціальне взуття (чоботи, черевики, боти, бахіли) (рис. 5);

•  засоби захисту рук (рукавиці, рукавички) (рис. 6);

•  засоби захисту очей (захисні окуляри) (рис. 7);

•  засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);

•  засоби захисту голови (каски, шоломи, шапки, берети) (рис. 8);

•  засоби захисту від падіння з висоти тощо (запобіжні пояси, діелектричні килимки, ручні захвати, маніпулятори) (рис. 9);

•  засоби захисту органів слуху (протишумові шоломи, навушники, вкладиші) (рис. 10);

•  захисні дерматологічні засоби (різні змиваючі розчини, пасти, креми, мазі).

Спецодяг і спецвзуття мають забезпечувати захист робітника та зберігати його працездатність. Назви спецодягу, спецвзуття мають відповідати назвам небезпечних і шкідливих факторів, від яких вони захищають.

Спецодяг і спецвзуття повинні зберігати свої гігієнічні та екс­плуатаційні, властивості протягом усього часу експлуатації при дотриманні умов їх використання та догляду за ними.

4.     Закріплення нового матеріалу.

5.     Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №12

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Обов'язки адміністрації, робітників та учнів по охороні праці.

Мета: ознайомити учнів з обов'язками адміністрації, робітників та учнів по охороні праці.

  Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

1.                    Обов'язки адміністрації – створити всі умови для безпечної експлуатації обладнання, умови для безпечного пересування на території і в цехах (належне освітлення, хороший стан підлоги, проводять заходи щодо зменшення пилу в повітрі, установлюють досконале обладнання, облаштовують душові, кімнати відпочинку...)

Забезпечити працюючих інструментом, пристроєм, захисними засобами. Адміністрація зобов'язана проводити навчання, інструктажі та перевіряти знання працівників по охороні праці.

2.                Обов'язки працюючих– дотримуватися трудової та виробничої дисципліни, виконувати правила охорони праці при обслуговуванні обладнання та виконання робочих прийомів.

3.                Приймання та звільнення з роботи – приймання на роботу проводиться відділом кадрівна підставі трудового договору та особистої заяви громадянина, при наявності паспорта та трудової книжки, заключення мед. установи про допуск до роботи та відмітки у приймальній записці про проходження інструктажу з охорони праці та пожежної безпеки.

Адміністрація може звільнити робітника у випадку:

·       Скорочення штатів на підприємстві.

·       Невиконання правил внутрішнього трудового розпорядку працівником.

·       У разі відмови від виконання посадовихобов'язків працівника (без поважної причини).

·       У зв'язку з судимістю за злочин.

У  випадках виробничої необхідності працівників можуть переводити на іншу роботу на термін не більше 1 міс. Зі збереженням попереднього середньомісячного заробітку.

4.                Режим роботи на підприємствах- на підприємствах легкої промисловості встановлений 8 годинний робочий день. Трудовий тиждень складає 5 днів та 2 вихідні. Перерва та обід як правило 20-30 хв.

За тиждень повнолітня особа повинна відпрацювати 40 годин.

5.                Заходи заохочення: подяка, нагородження почесною грамотою, присвоєння звання «Кращий за професією», нагородження грошовими преміями, цінними подарунками – і все це за зразкову поведінку, роботу, винахідництво, новаторство.

6.                Засоби покарання: при невиході на роботу без поважних причин, запізнення на роботу, передчасний вихід з роботи, систематичне порушення правил охорони праці та пожежної безпеки, поява в нетверезому стані, несвоєчасне повернення з перерви.

Працівники можуть бути притягнені до:

·       Винесення догани (суворої)

·       Зауваження

·       Перевід на нижче оплачувану роботу на 3 міс.

·       Звільнення з роботи

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №13

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Вимоги безпеки в навчально - виробничих приміщеннях навчальних закладів.

Мета: ознайомити учнів з вимогами безпеки в навчально-виробничих приміщеннях навчальних закладів.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Відповідно до Закону України «Про освіту» власник навчаль­ного закладу зобов'язаний забезпечити безпечні умови проведення навчально-виховного процесу, зокрема виробничого навчання.

Виробниче навчання у професійно-технічних училищах може бути організоване як у майстернях навчального закладу, так і на виробництві, тобто на дільницях, у цехах тощо.

Усі учні, які проходять виробниче навчання, мають періодично проходити медичний огляд для визначення можливості допуску їх до роботи в навчально-виробничих майстернях.

Приміщення для майстерень розташовують у будівлі, що роз­ташована окремо, або на будь-якому поверсі, за винятком під­вального. Зазвичай майстерні, в яких є важкі верстати (токарні, фрезерні, свердлильні тощо), розташовують на першому поверсі.

Площа робочих приміщень має бути такою, щоб на одного учня припадало не менше 4 м².

При організації навчання учнів у навчальних цехах в умовах діючого виробництва до розташування цехів та обладнання вису­ваються додаткові вимоги:

Навчальні приміщення розташовують поблизу входу на підприємство. Це робиться для того, щоб уникнути зайвого ходіння учнів територією підприємс­тва. Підходи до цехів не повинні перетинатися з автомобільними трасами. Навчальні цехи забороняється розміщувати поруч зі шкідливими виробництвами або місцями підвищеного шуму.

Підлога приміщень майстерень має бути теплою і сухою, з матеріалів, що легко миються. Матеріал підлоги повинен бути стійким до механічних ударів, не просочуватись мастилами та агресивною рідиною. Якщо підлога в майстерні цементна, то на робочих місцях учнів мають бути дерев'яні настили.

Відповідно до будівельних норм та правил пожежної безпеки двері майстерень повинні відчинятися назовні.

Температура повітря в майстернях, навіть у холодну пору року, не повинна бути нижчою за 18-21 °С, у майстернях механічної обробки — 16-18°С. Для створення відповідного мікроклімату на робочих місцях приміщення майстерень обладнують вентиляцій­ними та опалювальними пристроями.

У місцях значного пилевиділення (токарні верстати для обробки деревини тощо) мають передбачатися відсмоктувачі з фільтрами. Роботи, за яких можливе виникнення отруйних газів, слід прово­дити у витяжних шафах.

Усі майстерні повинні мати аптечку та медикаменти для надан­ня у разі необхідності першої долікарської допомоги, ноші, а також номери телефонів та адреси найближчих лікувальних установ.

Обладнання в майстернях має бути розміщене таким чином, щоб організувати безпечну роботу і не заважати руху працюючих у проходах. Все обладнання, що експлуатується (верстати, верстаки тощо), має бути правильно встановлене та надійно закріплене. Дозволяється експлуатувати тільки справне обладнання.

Робоче місце — це зона, обладнана необхідними технологіч­ними засобами, в якій постійно або тимчасово проходить вироб­нича діяльність учня.

Робоче місце учня має бути організоване таким чином, щоб вилучити будь-яку можливість нещасного випадку. Його треба об­ладнати спеціальними тумбочками, шафою, інструментальною поли­цею для зберігання інструменту, захисних окулярів, креслень тощо.

Учні повинні забезпечуватися справним інструментом та інди­відуальними засобами захисту (спецодягом, захисними окуляра­ми, щитками, касками, респіраторами, протишумовими навушни­ками тощо).

 На робочих місцях мають бути інструкції з безпечного ведення робіт.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №14

Тема№2:Основи безпеки праці в галузі.

Безпека праці швейної галузі.

Мета: ознайомити учнів з вимогами безпеки праці швейної галузі.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

ІНСТРУКЦІЯ № 8

по охороні праці для термообробних швейних виробів

(при роботі на прасці та пресах)

I. Загальні вимоги

Основними небезпечними виробничими факторами є: електрошнур з пошкодженою ізоляцією, електрична розетка і вилка з розбитим корпусом, розігріта   підошва   праски,   подушки   преса,   пускові   кнопки   преса   при пошкодженні корпусу, розігрітий пар при пошкодженні паропроводу.

Термообробник повинен:

1. Вивчати і вдосконалювати методи безпечної роботи.

2. Виконувати тільки доручену роботу, при переведенні на іншу роботу пройти інструктаж у майстра.

3. Усувати недоліки, які можуть визвати нещасний випадок.

 4.  При одержанні травми на виробництві негайно звернутися у медпункт, попередити майстра.

 5. Надати потерпілому першу лікарську допомогу і попередити старшого майстра про виникнення нещасного випадку, зберігши місце його виникнення.

 6. При нещасному випадку огородити місце події і забезпечити його зберігання, якщо це загрожує життю і здоров'ю  оточуючих.

II. Вимоги безпеки перед початком роботи

 1. Перевірити своє робоче місце і впевнитись, що воно не загромаджено.

 2.  При роботі з праскою візуально перевірити ізоляцію електрошнура, справність штепсельної вилки і розетки.

 3. Впевнитись в наявності гумового килимка під ногами.

 4. При роботі на пресі впевнитись в справності пускових кнопок шляхом включення однієї із них.

 5. При виключенні преса після    пуску однієї із кнопок негайно перервати роботу і визвати чергового слюсаря-електрика.

 6. Перевірити заземлення преса, наявність огородження.

  III. Безпечні прийоми і вимоги безпеки під час роботи

 1. Не стукати праскою по столу, щоб не виникло короткого замикання струму, а також щоб не вийшов із ладу терморегулятор.

 2. Не допускати зіткнення електрошнура з розігрітою підошвою праски.

 3. Не охолоджувати підошву праски водою.

 4. При використанні кнопки аварійного підняття гладильної поверхні подушки преса необхідно дочекатися закінчення повного циклу пресування і тільки після цього можна включати пускові кнопки.

 5. При невиконанні вимог попереднього пункту можливе самовільне опускання гладильної подушки.

 6. Робота на пресі двох робітниць одночасно категорично заборонена для запобігання зачеплення рук подушкою.

IV. Поводження в аварійних ситуаціях

1. При замкненні електричних проводів негайно обезструмити обладнання і попередити про це майстра чи чергового електрика.

 2. Прийняти міри від випадкового включення.

 3. При виникненні іскри, диму, горіння попередити майстра, а при пожежі прийняти всі міри по її ліквідації і подзвонити по телефону 01.

 4. При миттєвому відключенні електроенергії виключити автомати на обладнанні і, залишаючись на робочому місці, чекати вказівок майстра.

V. Вимоги безпеки по закінченні роботи

 1. Виключити електричну праску, гладильний прес, навести порядок на робочому місці.

 2. Довести до відома старшого майстра про зауваження і недоліки під час роботи.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №15

Тема№3:Основи пожежної безпеки.

Причини виникнення пожежі.

Мета: ознайомити учнів з причинами виникнення пожежі.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

За даними щорічних аналізів, які проводить Міністерство внутрішніх справ України, основними причинами пожеж на підприємствах є такі:

•   порушення пожежних норм і правил у технологічних проце­сах виробництва;

•   неправильне облаштування систем опалення, вентиляції, електроустаткування;

•   порушення норм і правил зберігання пожежонебезпечних несумісних матеріалів;

•   порушення правил користування електрообладнанням;

•   невиконання протипожежних заходів щодо обладнання по­жежного водозабезпечення, улаштування пожежної сигналізації, забезпечення первинними засобами пожежогасіння;

•   використання відкритого вогню факелів, паяльних ламп, па­ління у заборонених місцях;

•   погане знання персоналом основ пожежної безпеки;

•   порушення вимог протипожежного інструктажу під час ви­конання робіт.

Пожежна небезпека у навчальних майстернях, фізико-хімічних та електротехнічних лабораторіях, кабінетах навчальних закладів зумовлена властивостями матеріалів і реагентів, які застосовуються, а також змістом навчальних занять, які проводяться.

Основними причинами пожежної небезпеки в кабінетах і ла­бораторіях є такі:

•  досліди, які супроводжуються електростатичним розрядом, нагрівом тіл;

•  досліди з демонстрації вибухів різних газів і пари:

•  необережне поводження з вогнем, вогненебезпечними рідинами;

•  неправильне зберігання вогненебезпечних рідин.

Самозайматися можуть ганчірки та клоччя, просочені масти­лами. Вогне- і вибухонебезпечні речовини потрібно зберігати загальною кількістю не більше 3 кг у спеціальній металевій тарі — ящику, встановленому якомога далі від усіх нагрівальних приладів і можливих виходів.

У лабораторіях, майстернях, кабінетах працювати учням з пожежонебезпечними речовинами дозволяється тільки під на­глядом і керівництвом викладача або лаборанта. Меблі та об­ладнання у приміщеннях мають бути встановлені так, щоб вони не заважали евакуації людей на випадок пожежі. Робочі столи і витяжні шафи, призначені для роботи з пожежонебезпечними ре­човинами, повинні знаходитись у належному стані, а при роботі з кислотами та іншими активними речовинами бути стійкими до їхньої дії. Всі приміщення мають забезпечуватися засобами по­жежогасіння відповідно до встановлених норм. Перед проведенням учнями дослідів викладач повинен пояснити можливі причини пожежної небезпеки і профілактичні заходи. Забороняється вили­вати легкозаймисті й горючі речовини в каналізацію.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №16

Тема№3:Основи пожежної безпеки.

Пожежонебезпечність і вогнестійкість. Пожежна сигналізація.

Мета: ознайомити учнів з пожежонебезпечністю і вогнестійкістю. Пожежною сигналізацією.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Пожежонебезпечні властивості речовин

За здатністю горіти у повітрі (горючість) всі речовини поділяю­ться на негорючі, важкогорючі й горючі. Горючі поділяють ще й на легкозаймисті та важкозаймисті речовини.

Негорючі речовини — це такі, що не здатні до займання й горіння в повітрі звичайного складу. До таких речовин відносять газоподібні (азот, хлор); рідкі (воду, перекис водню, соляну кислоту); тверді (перекис натрію, фосфати, борати, сульфати, хлориди металів); матеріали неорганічного походження, природні та штучні.

Важкогорючіречовини— це такі, що здатні горіти тільки під дією джерела запалювання і горіння яких припиняється після його усунення. До таких речовин відносяться вогнезахисні го­рючі матеріали (фіброліт, деякі види пластмас, слабкі водні роз­чини спиртів).

Горючиминазиваються речовини, що загораються від джерела запалювання та продовжують горіти після його видалення. До таких речовин відносять газоподібні (водень, окис вуглецю, при­родний газ, метан); рідкі (бензин, гас, толуол, спирти); тверді (де­ревина, пластмаса, натрій, калій, барій).

До важкозаймистих відносять горючі речовини, які під час збе­рігання на відкритому повітрі або в приміщенні не займаються навіть за довготривалої дії джерела запалювання незначної енер­гії (полум'я сірника, іскри, розжареного електропровода).

До легкозаймистихвідносять горючі матеріали, які на відкри­тому повітрі або в приміщенні здатні без попереднього нагріву займатися від короткочасної дії джерела запалювання незначної енергії (полістірол, пінополіуретан).

Вогнестійкість — це здатність конструкцій, матеріалів затри­мувати поширення вогню. Вимірюється вогнестійкість у годинах.

Усі будови і споруди за вогнестійкістю поділяються на 5 сту­пенів. Ступінь вогнестійкості залежить від вогнестійкості та зай­мистості будівельних конструкцій. Крім того, важливе значення має межа, до якої поширився вогонь по цих конструкціях у кож­ному конкретному випадку.

У будівлях 1-го ступеня вогнестійкості всі конструктивні еле­менти неспалимі, з високою межею вогнестійкості (1,5-3 год.);

2-го ступеня — також неспалимі, але з меншою межею вогне­стійкості (0,5-2,5 год.);

3~го ступеня — будівлі, які мають основні несучі конструкції неспалимі, а ненесучі (міжповерхові й перекриття на горищі) — важкоспалимі (0,25-2 год.);

4-го ступеня — будівлі, які мають всі конструкції важкоспалимі(0,25-0,5 год.);

5-го ступеня — всі конструкції спалимі.

Багато неорганічних матеріалів, хоча й не горять, але мають по­рівняно невелику термічну стійкість.

Наприклад, вапняки і мармур руйнуються за температури 300~ 400°С, шифер і азбестоцементні вироби за температури 300 °С втра­чають воду, стають крихкими, а за температури 600°С у разі по­трапляння на них води — розтріскуються.

Протипожежна автоматика та пожежна сигналізація

Пожежна сигналізація буває:

·       теплова – реагує на температуру;

·       димова – реагує на дим;

·       світлова – реагує на полум'я;

·       комбінована – реагує на температуру і дим.

Засоби протипожежної автоматики поділяють на дві основні групи:

• установки автоматичного пожежогасіння;

• установки автоматичної пожежної сигналізації.

Установки автоматичного пожежогасіння, залежно від вогнегасильного складу, можуть бути:

•   водяними;

•   порошковими;

•   пінними;

•      газовими;

•      хладоновими.

Для гасіння пожеж на підприємствах застосовують стаціонарні водяні установки автоматичного пожежогасіння. Ця установка складається з мережі водопроводів, запасних резервуарів, насосної станції, водозабірних споруд.

Пожежна сигналізація використовується для виявлення і подачі сигналу про пожежу та виклику пожежних команд.

Основними елементами пожежної сигналізації вважають:

•         повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюю­ться всередині споруди або поза нею;

•         приймальні апарати або установки, контрольно-приймальні пульти для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів, а також контролю справності повідомлювачів та ліній зв'язку;

•         повітряні або кабельні лінії, які з'єднують повідомлювачів з пожежною службою (найчастіше це звичайний телефонний зв'я­зок за номером 01).

Пожежна сигналізація буває:

•         променева, за якої кожен повідомлювач приєднується до ок­ремої пари проводів;

•         кільцева, де всі повідомлювачі приєднуються до одного за­гального проводу (кільця).

Пожежні повідомлювачі можуть бути автоматичні та ручні.

Автоматичний повідомлювач — це прилад оповіщення, який реагує на характерні фактори пожежі: дим, радіаційне випромі­нювання, підвищення температури. Радіоізотопний повідомлювачреагує на ультрафіолетове випромінювання. Димові повідомлю­вачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах.

Ручний пожежний повідомлювач — це повідомлювач, який при­водиться в дію ручним способом. Всі пожежні повідомлювачіз'єднані лініями зв'язку із пожежним приймальним пультом. Пульт постійно контролює справність пожежних повідомлювачів і ліній зв'язку (обрив, коротке замикання, несправність або відсутність пожежного повідомлювача).

У випадку спрацьовування пожежного повідомлювача від по­жежі на пульті вмикається внутрішня світлова і звукова сигна­лізація «Тривога».

Якщо є зв'язок пожежної станції з пожежною частиною, сиг­нал «Тривога» подається автоматично і до пожежної частини. У населених пунктах, на підприємствах, організаціях є телефон­ний зв'язок з пожежною частиною, який входить до системи пожежної сигналізації.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №17

Тема№3:Основи пожежної безпеки.

Засоби гасіння пожежі і особливості гасіння.

Мета: ознайомити учнів з засобами гасіння пожежі і особливостями  гасіння.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Пожежна техніка для захисту об'єктів

Пожежні засоби поділяються на такі:

•   пожежні автомобілі, пожежні машини;

•   первинні засоби пожежогасіння (пожежний немеханізований інвентар, інструмент, вогнегасники тощо);

•   пожежну сигналізацію;

•   установки автоматичного пожежогасіння.

Пожежні машинипризначені для виготовлення вогнегасних речовин: газу, повітряномеханічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними.

Пожежні автомобілівикористовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх осередків. Широко використовуються автомобілі, оснащені пожежними машинами з використанням во­ди. Ними переважно оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств.

Мотопомпа— це пожежна машина, призначена для створення великого струменя води під тиском, із забором її з водоймища. Мотопомпи бувають стаціонарні або пересувні.

Первинні засоби пожежогасіння:

•   внутрішні крани з пожежними рукавами і стовбурами;

•   вогнегасники піняві, вуглекислотні, порошкові тощо;

•   ящики з піском, бочки з водою;

•   простирадла азбестові, повстяні, брезентові;

•   ручний пожежний інструмент.

Вогнегасник— переносний чи пересувний пристрій для гасіння пожеж вогнегасною речовиною, яку він випускає після приведення його в дію. Як вогнегасний засіб у вогнегасниках використовують хімічну або повітряномеханічну піну, діоксид вуглецю (у рідкому стані), аерозольні сполуки й порошки, що містять бром.

Вогнегасники бувають:

•   хімічні,

•   пінні,

•   повітряно-пінні,

•   вуглекислотні,

•   порошкові,

•   хладонові.

Переносні вогнегасники використовують для ліквідації неве­ликих пожеж. Пересувні вогнегасники змонтовані на візку.

Рідинний вогнегасник — це вогнегасник, який заправляється чистою водою або водою з домішками.

Хімічний пінний вогнегасник— це вогнегасник, заряд якого складається з двох частин: кислотної та лужної.

Вогнегасник ВХП-10 (рис. 13) має вигляд звареного стале­вого корпусу (1), який заповнений лужним розчином. У ньому встановлений поліетиленовий стакан (2) з кислотною сполукою. При повороті ручки (6) понад 1800 шток (7) піднімається і від­криває горловину стакана (2). При перекиданні вогнегасника до­гори дном сполуки перемішуються, отримана піна з діоксид ом вуглецю викидається назовні через отвір виприскування (10). Пе­ред використанням вогнегасника за допомогою голки (15) слід проколоти мембрану (11) і прочистити отвір виприскування. Довжина струменя — 6 м, термін дії — 60 с

. Не можна застосовувати при гасінні електроустановок, що перебувають під напругою.

Повітрянопіннийвогнегасник— це вогнегасник, у якому вико­ристовується 5-6 %—ний водяний розчин піноутворювача. Він застосовується для гасіння твердих речовин, крім речовин, що го­рять без доступу повітря.

Вуглекислотний вогнегасник — це прилад багаторазової дії з зарядом вуглекислоти. Його доцільно застосовувати в бібліоте­ках, архівах, лабораторіях, музеях, для електроустановок.

Вогнегасник ВВ-2 (рис. 14) має вигляд сталевого балона (1), до горловини якого на конусній різьбі вкручено вентиль (3), з сифонними трубками (4). Запорний вентиль має запобіжну мем­брану (2). Розтруби (5) вогнегасників ВВ-2 та ВВ-5 з'єднані з корпусом вентиля шарнірами. Використовують як ручні вогне­гасники (ВВ-2, В-5 тощо), так і у транспортному виконанні (рис. 15). Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 МПа.

При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота викидаєть­ся з балона, випарюється, сильно охолоджується і виходить назовніу вигляді снігу. Довжина струменя — 2-3 м, термін дії — 30-40 с. Застосовується в електроустановках, що знаходяться під напру­гою. Щоб запобігти обмороженню, не можна доторкатися до роз­труба оголеними частинами тіла. Перевіряють вуглекислотні вогнегасники зважуванням.

Рис. 13. Вогнегасник ВХП-10:                      Рис. 14. Вогнегасник ВВ-2:

1 — корпус; 2 — кислотний стакан; 3 — бокова                                                                                                                        1 — балон; 2 — запобіжник;

ручка; 4 — перехідник; 5 — горловина; 6 — рукоятка;           3 — вентиль; 4 — сифонна трубка;
7 — шток; 8 — кришка; 9 — пружина; 10 — сприск;           5 — розтруб

11 — мембрана; 12 — гумовий клапан; 13 — рівень кислотної частини; 14 — дно; 15 — голка

Порошковий вогнегасник — прилад, заряд якого — порошок, який до осередку пожежі подають стиснутим повітрям, що зна­ходиться у балончику під тиском 15 МПа, запобіжний клапан спрацьовує при тиску 0,8 МПа, термін гасіння — ЗО с.

Такий вогнегасник застосовується для гасіння твердих матеріалів, луж­них металів, електроустановок, приміщень лабораторій, складів.

Хладоновий вогнегасник — прилад для гасіння пожежі, який створює аерозольний струмінь, що складається з дрібнодисперс­них крапель. Заряд — галоїдні вуглеводні. Такі вогнегасники за­стосовують для гасіння пожеж, що виникають на електроустановках під напругою до 380 В, твердих речовин, металів, карбідів, тліючих і здатних горіти без доступу повітря речовин.

Принцип дії та застосування вогнегасників майже однакові, але є відмінності у приведенні їх у робочий стан. Тому біля кож­ного вогнегасника на видному місці вивішують стислу інструкцію щодо його застосовування.

Ручний пожежний інструмент — це інструмент для розкривання і розбирання конструкцій та проведення аварійно-рятувальних робіт при гасінні пожежі.

До нього належать: ломи, гаки, сокири, відра, ножиці для різання металу, арматури. Інструмент розміщу­ють на видному і доступному місці на стендах та щитах.Застосування пожежного інструмента, відповідних вогнегасників вивчають на вступному і наступних інструктажах на робочому місці.

Кожний працюючий у майстерні, лабораторії зобов'язаний знати і виконувати правила пожежної безпеки, не допускати дій, що можуть призвести до пожежі.

Учні, які працюють у майстерні, лабораторії, повинні пройти спеціальний протипожежний інструктаж щодо виконання заходів пожежної безпеки. Особи, які не пройшли такого інструктажу, до роботи не допускаються.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №18

Тема№3:Основи пожежної безпеки.

Поведінка при винекненніпожеж. Евакуація при пожежах.

Мета: ознайомити учнів з поведінкою при винекненніпожеж. Евакуацією при пожежах.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Пожежна безпекапід час виробничої практики

у навчальних цехах підприємства

Під час проходження виробничої практики на території під­приємства, в цехах і на дільницях учні повинні керуватися прави­лами пожежної безпеки, чинними для цих виробничих підрозділів. Відповідальність за виконання правил пожежної безпеки і збере­ження життя та здоров'я учнів і студентів покладено на осіб, які керують практикою.

Правила пожежної безпеки передбачають:

•  спеціальні заходи для окремих процесів виробництва, неви­конання яких може призвести до пожежі;

•  визначення місця для паління та місць, де використання від­критого вогню заборонено;

•  встановлення порядку і норм зберігання пожежо- і вибухо­небезпечних речовин та матеріалів;

•  визначення обов'язків працюючих і порядку дій у разі ви­никнення пожежі.

У приміщеннях цехів та дільниць усі проходи, евакуаційні ви­ходи, коридори, тамбури, підходи до обладнання, засобів поже­жогасіння, засобів зв'язку повинні бути вільними.

Технологічне обладнання за нормальних умов праці має бути пожежобезпечним. Забороняється працювати на несправному об­ладнанні. Не можна допускати контакту речовин і матеріалів, взаємодія яких призводить до горіння, вибуху або утворення горючих чи токсичних газів. Приміщення цеху може обігріватися лише приладами центрального або повітряного опалення.

На підприємствах, в установах згідно з Положенням «Про до­бровільні пожежні дружини (команди)» для проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їхнього гасіння ство­рюється пожежна служба.

Гасіння та профілактика пожеж на об'єктах галузі

Протипожежний захист у галузі — комплекс інженерно-технічних заходів, спрямованих на створення пожежної безпеки об'єктів і споруд.

Відповідно до вимог і норм пожежної безпеки всі виробничі, адміністративні, складські та інші приміщення і споруди виробництв і організацій обладнуються засобами автоматичної системи пожежної сигналізації, первинними засобами пожежогасіння, вог­негасниками, ящиками з піском, установками пожежогасіння, ав­томатикою для виявлення і запобігання пожеж.

При виникненні пожежі або загоранні на будь-якій ділянці підприємства негайно оголошується пожежна тривога та сповіщається пожежна охорона. Найчастіше для цього використовується телефон. Про пожежу доповідають чітко, називаючи адресу підприємства та прізвище того, хто робить повідомлення.

Одночасно з повідомленням про пожежу працівники вживають заходів щодо її ліквідації та евакуації людей з приміщення, а також заходів щодо посилення охорони об'єкта. Для гасіння пожежі вико­ристовують первинні засоби пожежогасіння, що є на підприємстві.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №19

Тема№4:Основи електробезпеки.

Вплив електричного струму на організм людини.

Мета: ознайомити учнів з впливом електричного струму на організм людини.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Вплив електричного струму на організм людини

Дія електричного струму на організм людини супроводжується зовнішнім ураженням тканин та органів у вигляді механічних уш­коджень, електричних знаків електрометалізації шкіри, опіків.

Електричний струм, проходячи через організм людини,

 спри­чинює:

·                       термічну,

·                       електролітичну,

·                        біологічну дії.

Термічна дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, ураженні внаслідок високої температури кровоносних судин, нервових клітин, серця, мозку, що призводить до серйозних функ­ціональних розладів.

Електролітична дія струму виявляється в розкладанні органіч­ної рідини та крові, що призводить до значних порушень їх фізико-хімічного складу.

Біологічна дія струму виявляється у подразненні й збудженні живої тканини організму, що супроводжується мимовільним ско­роченням м'язів.

Тривалість проходження струму через організм впливає на кінцевий результат ураження: чим довше проходження струму, тим більша можливість тяжкого і смертельного наслідку.

Види ураження електричним струмом

Розрізняють два види ураження електричним струмом:

·                       елект­ричні травми

·                       електричні удари.

Електричні травми — це ураження тканин і органів внаслідок проходження струму чи впливу променів електродуги на людину.

Серед електротравм умовно виділяють місцеві електротравми.

Місцева електротравма — це локальне ушкодження цілісності тканин тіла, кісток під впливом електроструму чи електродуги.

Характерними видами місцевих електротравм є такі:

•   електричні опіки;

•   електричні знаки;

•   електрометалізація шкіри;

•   електроофтальмія;

•   механічні пошкодження.

Електричні опіки можуть бути поверхневими та внутрішніми.

Поверхневі опіки — це ураження шкіри.

 Внутрішні — ураження внутрішніх органів і тканин тіла. Електричні опіки виникають вна­слідок нагрівання тканин тіла людини струмом понад 1 А під час різних коротких замикань, які супроводжуються іскрінням, силь­ним нагрівом провідників, загоранням електричної дуги. Електричні опіки можуть мати різні ступені важкості (1~4).

Електричні знаки — плями сірого або блідо-жовтого кольору у ви­гляді мозолі на поверхні шкіри в місці контакту зі струмопровідними елементами. Електричні знаки безболісні й через деякий час зникають.

Електрометалізація шкіри — це просочування поверхні шкіри част­ками металу за його випаровування чи розбризкування під впливом електричного струму.

Уражена ділянка шорстка на дотик і має харак­терне для металу забарвлення.

Електрометалізація шкіри є відносно безпечною (за винятком потрапляння металу в очі) й з часом зникає.

Електроофтальмія— запалення очей внаслідок дії значного потоку ультрафіолетових променів.

Механічне пошкодження виникає під час різкого мимовільного скорочення м'язів під впливом струму, що проходить через людину. Внаслідок цього рветься шкіра, кровоносні судини, нервові ткани­ни, можливі вивихи суглобів і навіть переломи кісток.

Електричний удар — це збудження електричним струмом живих тканин у вигляді судорожних скорочень м'язів. Залежно від уражень, ступінь негативної дії на організм електричного удару може бути різним. У найгіршому випадку електричний удар може призвести до порушень діяльності й навіть повної зупинки легенів та серця.

Електричні удари можуть бути таких видів:

•   удари, що призвели до судорожних скорочень м'язів без знепритомнення;

•   удари, що призвели до судорожних скорочень м'язів зі знепритомненням, але з роботою органів дихання і серця;

•   удари зі знепритомненням й порушенням діяльності орга­нів дихання і серця;

•   удари, що викликали клінічну смерть.

Особа, яка надає долікарську допомогу, повинна визначити вид удару і вже залежно від цього вирішувати, що потрібно робити.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №20

Тема№4:Основи електробезпеки.

Причини електротравм.

Мета: ознайомити учнів зпричинами електротравм.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Особливості ураження електричним струмом

Електробезпека — це система організаційних, технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливого і небезпеч­ного впливу електричного струму, електричної дуги, електромаг­нітного поля і статичної електрики.

Електротравматизм—це явище, що характеризується певною сукупністю електротравм.

Електротравма — це травма, викликана впливом електричного струму або електричної дуги.

Електротравматизм порівняно з іншими видами травматизму має деякі відмінні особливості. Електротравматизм складає близько 1 % від загальної кількості усіх нещасних випадків на виробництві. Але серед нещасних випадків зі смертельними наслідками електротравми складають близько 40 %, посідаючи одне з перших місць, причому близько 90 % смертельних уражень електричним струмом трапляється в електроустановках з напругою 127-380 В.

Основними причинами нещасних випадків, пов'язаних з об­слуговуванням електричних мереж і електроустановок, вважають:

•  допуск до роботи осіб, які не мають кваліфікаційної групи з електробезпеки;

•  допуск до роботи осіб, які не знають приміщень і зовнішніх установок за ступенем небезпеки ураження електрострумом;

•  роботу на електроустановках і електроінструментом без за­землення, занулення, без перевірки опору ізоляції в мережах спо­живачів електроструму;

•  роботу без зняття напруги, без засобів колективного та ін­дивідуального захисту;

•  роботу без наряду-допуску;

•  нерегулярне навчання та переатестацію персоналу, який обслуговує електромережі та електроустановки;

•  допуск до роботи осіб без медичного огляду;

•  початок роботи без попередньої перевірки відсутності напруги, розширення зони робочого місця.

До нещасних випадків призводить також застосування в особ­ливо небезпечних приміщеннях і приміщеннях підвищеної небез­пеки напруги понад 42 В.

Особливості електротравматизму:

• організм людини не наділений властивістю, за допомогоюякої можна було б визначити наявність електроструму;

•    електротравма може виникнути без безпосереднього кон­такту зі струмопровідниками, частинами устаткування (ураження через електричну дугу, крокову напругу тощо);

•    електричний струм, проходячи через тіло людини, діє не тільки в місцях контактів і на шляху проходження через організм, а й на центральну нервову систему, що спричинює ураження внутрішніх органів (порушення нормальної діяльності серця, зу­пинку дихання тощо).

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №21

Тема№4:Основи електробезпеки.

Фактори, які впливають на ступінь ураження людини електричним струмом.

Мета: ознайомити учнів зфакторами, які впливають на ступінь ураження людини електричним струмом.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Фактори,що впливають на ступінь

ураження людини електрострумом

Всі фактори, які визначають небезпеку ураження електричним струмом, поділяються на дві групи:

•   електричного характеру (напруга, сила струму, рід і частота струму, опір в електричному колі, заземлення, занулення);

•   неелектричного характеру (індивідуальні особливості лю­дини, її увага, шлях проходження струму через тіло людини, три­валість дії струму).

Ураження організму людини електричним струмом найчастіше залежить від таких факторів:

•   сили струму, що проходить через тіло людини;

•   тривалості його дії;

•   шляху проходження через тіло;

•   індивідуальних особливостей організму людини;

•   стану приміщення, в якому експлуатується електроустановка;

•    площі контакту людини з струмопровідними частинами. Неоднакова сила струму по-різному впливає на організм людини.Визначають такі порогові значення струму:

•    пороговий відчутний струм;

•    пороговийневідпускаючий струм;

•    пороговийфібриляційний струм.

Пороговий відчутний струм — найменше значення відчутного струму, який під час проходження через організм людини викликає почуття подразнення (0,6-1,5 мА за змінного струму частотою 50 Гц та 5-7 мА — за постійного струму).

Пороговийневідпускаючий струм — найменше значення елек­тричного струму, що викликає при проходженні через організм людини судорожні скорочення м'язів руки, в якій затиснений про­відник (10-15 мА за змінного струму частотою 50 Гц і 50—80 мА — за постійного струму).

Пороговийфібриляційний струм — найменше значення елект­ричного струму, що викликає під час проходження через організм людини фібриляцію серця (80-100 мА за змінного струму часто­тою 50 Гц і 100-150 мА — за постійного струму). Задуха, тяжкі опіки, параліч серця, смерть настають при струмі понад 5 А.

Різні тканини людини по-різному проводять струм. Найбільший електричний опір має шкіра людини, особливо верхня, ороговіла її частина, в якій немає кровоносних судин.

На результат ураження тіла (травми) впливає як сила, так і шлях струму через тіло людини. Велика небезпека виникає тоді, коли струм проходить через основні органи: серце, головний мозок, легені.

Шляхи струму в тілі людини називаються петлями струму. З усіх випадків електротравматизму найчастіше зустрічаються такі петлі струму: права рука — ноги, рука — рука.

За висновками лікарів, найнебезпечніші петлі струму: голова — рука, голова — ноги, рука — рука, рука — нога. У ці петлі струму потрапляють основні органи людини, ураження яких призводить до тяжких наслідків.

Індивідуальні психологічні й фізичні особливості людини знач­но впливають на результат ураження електрострумом. Характер впливу струму однієї й тієї самої сили залежить від маси тіла людини, її фізичного розвитку, віку, самопочуття.

Важливого значення для оцінки небезпеки ураження електричним струмом має тривалість дії струму на людину. Чим довше діє струм на людський організм, тим більшою є ймовірність важкого або смертельного наслідку його дії. Короткотривалий (кілька сотих секунди) вплив навіть значного струму (100 мА) може не мати важких наслідків.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №22

Тема№4:Основи електробезпеки.

Безпечні методи звільнення потерпілого від електричного струму. Захист. Класифікація виробничих приміщень відносно небезпеки ураження електричним струмом.

Мета: ознайомити учнів збезпечними методами звільнення потерпілого від електричного струму. Захистом. Класифікацією виробничих приміщень відносно небезпеки ураження електричним струмом.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Безпечні методизвільнення потерпілого

від дії електричного струму

Якщо трапився нещасний випадок від дії електричного струму:

•   потерпілого звільняють від дії струму;

•   надають йому першу допомогу.

Під час ураження електричним струмом потрібно використо­вувати такі безпечні методи:

•   вимикати напругу рубильником або вимикачем;

•   забезпечити безпеку захисним вимиканням аварійної ділянки або мережі повністю.

Якщо вимикання не може бути виконано досить швидко, треба терміново звільнити потерпілого від дії струмопровідних частин, до яких він доторкається. При цьому особа, яка надає допомогу, повинна пам'ятати, що не можна доторкатися до потерпілого, бо це небезпечно для життя рятівника. Особі, яка надає допомогу, треба також бути обережним, щоб не доторкнутися до струмопровідної частини і не опинитися під напругою. Для звільнення потерпілого від струмопровідних частин або проводу до 1000 В користуються сухою палицею, дошкою або іншим сухим діелект­ричним предметом (рис. 20).

У разі необхідності проводи перерізають пофазно інструментом з ізольованими рукоятками або перерубують сокирою з дерев'яним сухим держаком (рис. 21).

Відтягувати потерпілого від струмопровідних частин можна і за одяг, якщо він сухий, уникаючи при цьому доторкання до ото­чуючих металевих предметів та відкритих частин тіла потерпі­лого (рис. 22).

Особа, яка надає допомогу, повинна ізолювати себе від стру­мопровідних частин, дотримуючись при цьому правил безпеки.

Можна, наприклад, надіти діелектричні рукавиці або обмотати руки шарфом, накинути на потерпілого прогумовану тканину, стати на гумовий килимок чи суху дошку або будь-який інший предмет, що не проводить електричний струм.

Під час звільнення потерпілого від струмопровідних частин, що перебувають під напругою понад 1000 В, треба надіти діелектричні рукавиці, взути гумові боти і діяти штангою або ізолюючими обценьками, розрахованими на відповідну напругу (рис. 23).

Якщо струмопровідна частина має напругу понад 1000 В (провід тощо) і знаходиться на землі, особі, яка надає допомогу, необхідно пам'ятати про небезпеку напруги кроку.

Пересуватися на такій ділянці необхідно з особливою обереж­ністю, використовуючи засоби захисту для ізоляції від землі (діелектричні чоботи, килими тощо) або речі, що слабо проводять електричний струм (сухі дошки, деревину тощо). Без засобів за­хисту пересуватися на ділянці розтікання струму, що замкнений на землю, необхідно вкрай обережно, переставляючи ступні ніг одна за одною, намагатися не відривати їх від землі .

При звільненні потерпілого від дії електричного струму бажано (по можливості) діяти однією рукою.

Після звільнення від струмопровідних частин потерпілого потрібно винести з небезпечної зони і надати долікарську допомогу. Заходи долікарської допомоги потерпілому залежать від його стану.

Рис. 23. Звільнення потерпілого від дії струму в установках понад 1000 В відкиданням проводу ізольованою штангою

Якщо потерпілий почуває себе задовільно, то йому все одно необхідно деякий час полежати.

Коли потерпілий перебуває у стані непритомності, але у нього зберігається помірне дихання і пульс, слід дати йому понюхати розчин аміаку, обличчя облити холод­ною водою, забезпечити спокій до приходу лікаря.

Якщо потерпілий дихає погано або не дихає взагалі, у нього відсутній пульс, ділянки шкіряного покрову мають синюваті від­тінки, а зіниці розширені, необхідно негайно розпочати відновлення життєвих функцій організму проведенням штучного дихання та непрямого масажу серця.

Необхідно пам'ятати, що оживлення ефективне лише в тих випадках, коли з моменту зупинки серця пройшло не більше 4-х хвилин, тому першу допомогу слід надавати безпосередньо на місці нещасного випадку.

Відомо багато випадків, коли людина, уражена струмом, певний час була у стані клінічної смерті, але після вжитих заходів оду­жувала і з часом поверталася до праці.

Класифікація виробничих приміщень з електробезпеки

Для розробки заходів щодо запобігання електротравматизму, пов'язаних з розміщенням електроустаткування підприємства, необхідно знати характеристику приміщень. Відповідно до правил улаштування електроустановок (ПУЕ), за ступенем небезпекиураження людини електричним струмом приміщення поділяються на наступні три категорії.

1. Приміщення без підвищеної небезпеки — це приміщення, де відсутні умови, що створюють підвищену чи особливу небезпеку.

2.  Приміщення з підвищеною небезпекою — це приміщення, що характеризуються наявністю хоча б однієї з таких умов ураження електричним струмом:

•   підвищена вологість (відносна вологість повітря тривалий час перевищує 75 % або пара та конденсуюча волога у ви­гляді дрібних крапель) або струмопровідний пил (техноло­гічний, атмосферний пил, що потрапляє в середину агрегатів, технологічного обладнання, осідає на проводах, струмопровідних частинах і погіршує умови охолодження та ізоляції, але не викликає небезпеки аварії);

•   струмопровідна підлога (металева, залізобетонна);

•   висока температура повітря (+35°С);

•   можливість одночасного дотику працюючого до з'єднаних з землею металоконструкцій, обладнання з одного боку, та до металевих корпусів електрообладнання — з іншого.

3.        Особливо небезпечні приміщення — це приміщення, що характеризуються наявністю хоча б однієї з таких умов ураженняелектричним струмом:

•   відносна вологість повітря постійно тримається близько 100 % (стеля, підлога, стіни покриті вологою);

•   хімічно активне середовище (у приміщенні є агресивні пари, гази, рідини, які діють на ізоляцію та руйнують струмопровідні частини електроустаткування);

• одночасно дві й більше умов підвищеної небезпеки (див. п. 2).

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №23

Тема№5:Основи гігієни праці та виробничої санітарії.

Характеристика шкідливих виробничих факторів.

Мета: ознайомити учнів зхарактеристикою шкідливих виробничих факторів.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Поняття про виробничу санітарію та гігієну праці

Під час роботи на працюючих впливають різні шкідливі фактори виробничого середовища. Шкідливі фактори за характером свого впливу поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні(табл. 1).

До фізичних факторів належать параметри повітря в приміщен­ні (температура, вологість, швидкість руху повітря), вібрація, шум, нетоксичний пил, пара, різні види випромінювань, освітленість тощо. До хімічних факторів відносяться токсичні пил, пара і газ. Біологічними факторами вважають вплив мікроорганізмів, бактерій рослин та тварин, що спостерігається під час переробки натуральних волокон, шкіри, хутра.

До психофізіологічних факторів відносяться фізичні та нервово-психічні перевантаження, які пов'язані з тяжкою, монотонною працею. Кожен з цих факторів впливає на організм людини, викликає у ньому функціональні зміни, професійні захворювання або отруєння.

Таблиця 1

ВИДИ ШКІДЛИВИХ ФАКТОРІВ

Хімічні	Фізичні	Біологічні	Психофізіологічні
Токсичні	а) параметри	а) мікроорганізми,	фізичні та
пил, пара, газ	повітря у приміщенні: •  температура; •  вологість;	бактерії б) інфекційні захворювання	нервовопсихічні перевантаження, пов'язані з тяжкою,
	• швидкість б) вібрація в) шум г) нетоксичні пил, газ пара д) випромінювання є) освітленість		монотонною працею

Гігієна праці — це наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних за­ходів, які спрямовані на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров'я та високого рівня працездатності людини.

Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних фак­торів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.

До організаційних заходів належать:

•  дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;

•  проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;

•  забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням тощо.

Технічні заходи передбачають:

•  систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях;

•  розробку та конструювання обладнання, що вилучає виді­лення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;

•  забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря вироб­ничого середовища;

•  улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць зі шкідливими умовами праці;

•  забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра- та ін­фразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.

Таким чином, запобігання професійних захворювань і отруєнь здійснюється через здійснення комплексу організаційних і тех­нічних заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного сере­довища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №24

Тема№5:Основи гігієни праці та виробничої санітарії.

Мікроклімат виробничих приміщень.

Мета: ознайомити учнів змікрокліматом виробничих приміщень.

 Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Мікроклімат виробничих приміщень

Мікроклімат виробничих приміщень — це метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які визначаються спіль­ною дією на організм людини температури, вологості, швидкості руху повітря та теплового випромінювання.

Продуктивність праці та самопочуття працюючих залежать від стану довкілля і передусім від змін температури, швидкості руху повітря, атмосферного тиску, теплового випромінювання.

Відповідно до чинних санітарних норм метеорологічні умови робочої зони визначаються на висоті 2 м над рівнем підлоги.

Робоча зона — простір, в якому знаходяться робочі місця по­стійного або тимчасового перебування працівників.

Робоче місце— місце постійного або тимчасового перебування працівника у процесі трудової діяльності.

Оптимальні мікрокліматичні умови— це таке поєднання кіль­кісних показників мікроклімату, які за тривалої і систематичної дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони забезпечують почуття теплового комфорту і створюють переду­мови для високого рівня працездатності.

Людина працездатна і добре себе почуває, якщо амплітуда тем­ператури навколишнього повітря — 18-20°С, відносна вологість — 40-60 %, а швидкість руху повітря — 0,1-0,2 м/с.

За високої температури та вологості може трапитися перегрів тіла, навіть тепловий удар.

Тепловий удар може бути викликаний також інфрачервоним випромінюванням прямих сонячних променів. Висока температура у виробничому приміщенні призводить до ін­тенсивного перерозподілу крові від внутрішніх органів до шкіри. Змінюється діяльність серцево-судинної системи, пульс приско­рюється і може досягти 100 ударів на хвилину, що спричинює інтенсивне потовиділення, розширення судин шкіри.

Фізична робота в умовах підвищеної температури призводить до різкого приско­рення серцебиття. Артеріальний тиск падає, дихання прискорюється.

За низької температури може статися переохолодження організ­му, що може призвести до простудного захворювання. В умовах дії низьких температур поверхневі судини м'язів і шкіри рук, ніг, облич­чя звужуються. Це призводить до зниження кровотоку на всіх ді­лянках тіла людини. Підвищується в'язкість крові, що зменшує її приток до переохолодженої поверхні.

Рух повітря здійснює одночасно термічний і механічний вплив. Мінімальна швидкість повітряного потоку, що відчувається лю­диною, — 0,2 м/с.

Показники метеорологічних умов для виробничих приміщень нормовані з урахуванням важкості робіт та інтенсивності виді­лення теплоти обладнанням.

Усі роботи залежно від фізичного навантаження поділяються на 3 категорії: легкі, середньої важкості та важкі.

Легкі фізичні роботи:

•  категорія 1а — роботи, що проводяться сидячи і супровод­жуються незначним фізичним напруженням (окремі професії на підприємствах точного приладе- та машинобудування, на годин­никовому, швейному виробництві, у галузі управління тощо);

•  категорія 1б — роботи, що ведуться сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням і супроводжуються незначним фізичним напруженням(окремі професії в поліграфічній промисловості, на підприємст­вах зв'язку, контролери, майстри різних виробництв тощо). Ви­трати енергії при виконанні легких фізичних робіт не перевищу­ють 150 кКал/год.

Роботи фізичні середньої важкості:

•   категорія 2а — роботи, пов'язані з постійним ходінням, пе­реміщенням дрібних (до 1кг) виробів у положенні сидячи або стоячи, що вимагають відповідного фізичного напруження (окремі професії у механіко-складальному цеху машинобудівних під­приємств тощо):

•   категорія 26 — роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням та перенесенням важких речей (до 10 кг), що вимагають помірного фізичного напруження (окремі професії у механізованих ливарних, прокатних, зварювальних цехах машинобудівних та металургій­них підприємств тощо).

Витрати енергії при виконанні фізичних робіт середньої важ­кості — у межах від 151 до 250 кКал/год.

Важкі фізичні роботи — категорія 3 — роботи, пов'язані з по­стійним перенесенням важких речей (понад 10 кг), такі, що вимагають великих фізичних зусиль (професії у ковальських цехах з ручним

куванням, ливарних цехах з руч­ною набивкою і заливкою опок машинобудівних та металургійних підприємств тощо).

Витрати енергії при виконанні важких фізичних робіт — понад 250 кКал/год.

Заміри показників мікроклімату проводяться на початку, всередині й у кінці холодного і теплого періодів року не менше ніж 3 рази на зміну (на початку, всередині та в кінці).

Температуру, відносну вологість та швидкість руху повітря міряють на висоті 1,0 м від підлоги або робочого майданчика при роботах, що виконуються сидячи, і на висо­ті 1,5 м— при роботах, що вико­нуються стоячи.

Температуру у виробничому приміщенні заміряють ртутним або спиртовим термометром. Для замірів вологості вологості застосовують гігрометри, гігрографи і психрометри.

                                

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №25

Тема№5:Основи гігієни праці та виробничої санітарії.

Шум та вібрація виробничих приміщень.

Мета: ознайомити учнів зшумом та вібрацією виробничих приміщень.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Шкідливівиробничі фактори та засоби захисту від них

Шум

Шум — це сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю необхідних для людини сигналів. Шум несприятливо впливає на людину і може спричинити хвороб­ливий стан, зокрема глухуватість і глухоту.

Під впливом шуму у людини прискорюється пульс і дихання. Тривалий шум впливаєна центральну нервову та серцево-судинну систему: з'являються симптоми перевтоми, послаблюється увага, підвищується нервова збудливість, знижується працездатність, порушується робота шлунково-кишкового тракту.

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазо­ни: інфразвукові з частотою менше 20 Гц, звукові — від 20 до 20000 Гц та ультразвукові — понад 20000 Гц.

Органи слуху людини сприймають звукові коливання в ін­тервалі частоти від 20 до 20 000 Гц та відчувають зміни гучності в 1 дБ. Вухо людини сприймає шум до 130 дБ.

При 150 дБ шум для людини нестерпний.

При 180 дБ настає втома металу, внас­лідок чого із конструкції можуть вискочити заклепки.

Нормою виробничого шуму є рівень звуку до 85 дБ. Рівень шуму до 20 дБ не заважає розбірливості мови. Зі збільшенням рівня шуму до 70 дБ і вище мова стає нерозбірливою.

Шум на виробництві створюють машини, механізми, інстру­менти недосконалої конструкції, зі спрацьованими деталями.

Найефективнішим засобом боротьби з шумом є зниження його в джерелі створення. Для цього шумні технологічні процеси або обладнання замінюють на малошумні. Щоб зменшити шум на виробництві, використовують звуковбирання та звукоізоляцію, ек­ранування і глушителі шуму, індивідуальні засоби захисту від шуму та інше.

Вібрація

Вібрація — це механічні коливання твердих тіл. З фізичної точки зору між шумом і вібрацією принципової відмінності немає, але людина сприймає їх по-різному: вібрація сприймаєть­ся вестибулярним апаратом та дотиком, а шум —органом слуху.

Джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інстру­менти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини.

Вібрація буває загальна і місцева. За характером впливу на організм загальна вібрація передається на все тіло людини, а місцева — на руки працюючого.

Місцева вібрація викликає погіршення кровопостачання окре­мих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи.

У разі довготривалої та інтенсивної дії вібрації може виникну­ти тяжке захворювання — вібраційна хвороба.

Дія вібрації залежить від її частоти. Вібрація з частотою 6 Гц є резонансною для всього організму.

Людина при цьому відчуває качку, що діє на вестибулярний апарат і центральну нервову систему. За тривалої дії вібрації такої частоти може виникнути захворювання, що має назву «мор­ської хвороби».

Резонансна частота дляорганів черевної полості (шлунок, пе­чінка та ін.) дорівнює 7 Гц, для голови — 17—27 Гц. У зв'язку з цим коливання з частотою 5—8 Гц викликає почуття вібрації внутрішніх органів; 17—25 Гц — відчуття вібрації в зубах; 40 Гц — відчуття вібрації в стопах.

Заходи боротьби з вібрацією поділяють на колективні та інди­відуальні.

Колективні методи— це методи зниження вібрації через вплив на джерело збудження і методи зниження вібрації на шляху її поширення.

Індивідуальними заходамиборотьби з вібрацією вважають використання віброзахисного взуття, прокла­док, рукавиць. Засоби індивідуального захисту від вібрації:

•   спеціальне віброзахисне взуття;

•   рукавиці з м'якими надолонниками;

•   пружнодемпфіруючі прокладки та пластини для обхвату вібруючих рукояток та деталей.

Засоби, що використовуються під час реалізації вищезгаданих методів віброзахисту, поділяються на:

•   огороджувальні (захисні);

•   віброізоляційні;

•   віброгасильні й вібропоглинаючі;

•   засоби автоматичного контролю, сигналізації та дистанцій­ного керування;

•        позначення вібруючих поверхонь знаком, або фарбою.
Захисні засоби запобігають доступу людини до ділянок, де дієвібрація.

Конструктивно вони можуть бути зроблені у вигляді ґратчастих, сітчастих та непрозорих перешкод з металу, деревини тощо. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого.

Віброізоляція здійснюється уведенням між джерелом вібрації та працюючим проміжного пружного зв'язку, наприклад, фундамент машин, збудований на пружних прокладках.

Вібропоглинання—це перетворення енергії механічних ко­ливань (вібрації) в інші види енергії (теплову).Вібропоглинання може бути здійснене використанням конст­руктивних матеріалів зі значним внутрішнім тертям, нанесеннямна поверхню виробу шару пружнов'язких матеріалів, що маютьзначне внутрішнє тертя.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №26

Тема№5:Основи гігієни праці та виробничої санітарії.

Освітлення виробничих приміщень.

Мета: ознайомити учнів зосвітленням виробничих приміщень.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Види освітлення.Природне освітлення.

Штучне освітлення: робоче та аварійне

Зір дає людині майже 90 % інформації про довкілля. Недостатність освітлення призводить до втоми не тільки органів зору, а й орга­нізму людини в цілому, підвищується травмонебезпека. Надто яскраве світло осліпляє.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів: природне, що створюється безпосередньо сонцем; штучне, що здійснюється електричними лампами; змішане, що створюється одночасно природним та штучним освітленням.

За функціональним призначенням штучне освітлення буває:

•   робоче;

•   аварійне;

•   евакуаційне;

•   охоронне;

•   чергове.

Робоче освітленняобов'язкове в усіх приміщеннях для забез­печення нормальної роботи, проходу людей та руху транспорту. Аварійне освітлення призначене для продовження роботи під час раптового вимкнення робочого освітлення. При цьому норма освітленості повинна складати 5 % від робочого освітлення, але не менше 2 лк всередині приміщень і не менше 1 лк — на тери­торії підприємства.

Аварійне освітленнявикористовується у випадках, коли рап­тове вимикання робочого освітлення може призвести до вибуху, пожежі, тривалого порушення роботи таких об'єктів, як елект­ростанція, установка водопостачання тощо. Для аварійного ос­вітлення необхідно застосовувати тільки лампи розжарювання та люмінесцентні лампи.

Евакуаційне освітленняпризначене для евакуації людей з приміщень у разі аварій. Розташовують евакуаційне освітлення у місцях, що небезпечні для проходу людей, на сходах.

Світильники аварійного освітлення для продовження роботи приєднують до незалежного джерела енергії, світильники для ева­куації людей — до мережі, незалежної від робочого освітлення.

Охоронне освітленнявикористовується охоронним підрозділом на об'єктах у разі відсутності природного освітлення.

Чергове освітленняпризначене для роботи у вихідні, святкові дні та нічні години.

Правила експлуатації освітлення

Штучне та природне освітлення може бути ефективним тільки за старанного обслуговування всього обладнання.

 Внаслідок трива­лої експлуатації світловий потік ламп розжарювання зменшується на 10-15 %, а люмінесцентних ламп — на 20-25 %.

Очищення скла світлових прорізів має проводитися не рідше 2 рази на рік у приміщеннях з незначним виділенням пилу і не рідше 4 разів на рік при значному виділенні пилу; для світиль­ників — 4-12 разів на рік (залежно від характеру запиленості виробничого приміщення).

Світильники загального та місцевого освітлення, що знахо­дяться на відстані 2,5 м від рівня підлоги, повинні мати напругу не вище 42 В.

У разі проведення слюсарно-монтажних робіт, технічного обслуговування та ремонту машин, автомобілів, іншого обладнання необхідно користуватися переносними джерелами світла (ручними світильниками) з напругою не вище 42 В.

Якщо роботи відбуваються в особливо небезпечних умовах (резервуари, канави, криниці тощо), напруга світильників не по­винна перевищувати 12 В.

Під час експлуатації освітлювальної установки необхідно пе­ріодично перевіряти:

•   стан ізоляції проводів (не менше 1 разу на 6 місяців);

•   рівень освітленості в контрольних точках виробничого при­міщення (не менше 1 разу на рік після чергової чистки світильників і заміни згорілих ламп).

Основний прилад вимірювання освітленості — люксметр.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №27

Тема№6:Надання першої допомоги при нещасних випадках.

Надання першої допомоги при пораненні, вивихах, переломах, тепловому ударі.

Мета: ознайомити учнів знаданням першої допомоги при пораненні, вивихах, переломах, тепловому ударі.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Перша допомогапри запорошуванні очей,

пораненнях, вивихах, переломах

В умовах виробництва очі можуть бути запорошені металевою або деревною стружкою, кам'яним пилом тощо.

Настає сильне подразнення, біль, різь, сльозотеча і почерво­ніння очей. Неприпустимо намагатися самостійно,видалити сто­роннє тіло з ока. Необхідно накласти на око м'яку пов'яз­ку (рис. 31) і негайно відпра­вити потерпілого до лікарні, найближчого пункту швидкої допомоги чи викликати ме­дичногопрацівника.

Поранення— це ушкод­
ження з порушенням ціліс­
ності шкіри або слизової
оболонки. Неприпустимо до­
торкатися до рани руками,
промивати її водою, засипати
порошком, накладати дерев­ну кору тощо. Забруднену шкіру
навколо рани протирають при травмуванні окастерильною ватою, марлею, бинтом або тампоном з перев'язочного пакету. Навкруг рани змащують настоянкою йоду або «зеленкою» (потрапляючи до відкритої рани, вони викликають опік і затри­мують заживлення).

У разі відсутності медикаментів можна використати спирт, горілку, одеколон. Після обробки рану накривають стерильною серветкою або марлею, поверх кладуть вату та бинтують. Якщо під рукою немає стерильного матеріалу, використовують чисту м'яку тканину (хустинки, одяг тощо). У такому випадку на ді­лянку тканини, що буде безпосередньо накладатися на рану, не­обхідно накапати кілька крапель йоду, але сильно змащувати не можна — йод може спричинити опік.

Якщо є підозра на вивих, досить обмежитися створенням спокою: на нижню кінцівку накласти шину, а верхню підвісити хусткою на шию (рис. 32) і якомога швидше доставити потер­пілого до медичної установи. Не варто намагатися вправити вивих самостійно, оскільки це потребує спеціальних знань.

Переломи можуть бути відкритими і закритими. При закритому переломі шкіра не пошкоджується, рана відсутня.

Ознака перелому — різкий біль під час спроби руху пошкод­женою кінцівкою. Перша допомога — забезпечити спокій та не­рухомість місця перелому (рис. 33). Не треба намагатися встано­вити, є чи немає перелому: примушувати потерпілого рухати пошкодженою кінцівкою, піднімати або згинати її. Такі дії можуть посилити біль, змістити і пошкодити м'які тканини.

Для забезпечення нерухомості зламаної кінцівки застосовують, спеціальні дротяні або фанерні (дерев'яні) шини (рис. 34-40).

Шина повинна бути накладена так, щоб були надійно іммо­білізовані два сусідні з місцем пошкодження суглоби (вище і нижче), а якщо перелом плеча або стегна — то три суглоби. Накладають шину поверх одягу або кладуть під неї щось м'яке: вату, шарф, рушник.Накладену шину необхідно прикріпити до кінцівки бинтом,рушником, паском. Як шину можна використати дошку, палицю,лижу тощо. Таку імпровізовану шину необхідно прикласти з двохпротилежних боків уздовж пошкодженої кінцівки і обгорнутибинтом. Шина має бути накладена так, щоб центр її знаходивсяна рівні перелому, а кінці накладалися на сусідні суглоби пообидва боки перелому.                                                                                    

Фіксація відкритого перелому вимагає дотримання додаткових умов. Не можна накладати шину на місце відкритого перелому, а слід прибинтовувати її поверх одягу (взуття).

Під шину при відкритому переломі підкладають що-небудь м'яке, попередньо зупинивши кровотечу.

Особливо небезпечні травми хребта. У таких випадках необ­хідно обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, лист фанери, двері тощо. Якщо під руками немає нічого твердого, то у крайньому випадку можна транспор­тувати потерпілого у звичайних м'яких ношах обличчям донизу.

При переломі ребер необхідно міцно забинтувати груди або стягнути їх рушником під час видоху. При ушкодженні тазу не­обхідно обережно стягнути його широким рушником, шматком тканини, покласти потерпілого на тверді ноші (щит, широку дош­ку), надавши йому пози «жаби».

Тепловий або сонячнийудар настає внаслідок тривалого пере­бування на сонці без захисного одягу, при фізичному навантажен­ні у нерухомому вологому повітрі.

Ознаки.Легкий ступінь — загальна слабкість, нездужання, за­паморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорені, температура тіла 37,5-38,9°С. Серед­ній ступінь — температура 39~40°С, сильний головний біль, різка м'язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, яскраво виявлене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, по­синіння губ, прискорення пульсу до 120-130 уд./хв., часте і поверхневе дихання. Тяжчі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, кажуть про тепловий удар; якщо довго діяли сонячні промені — йдеться про сонячний удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40° С, настає знепритомнення, шкіра суха, можуть початися судоми, порушується серцева діяльність, при­пиняється дихання.

Допомога.Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити голову і ділянку серця холодною водою, дати прохо­лодне пиття, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, розпочинають штучне дихання.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №28

Тема№6:Надання першої допомоги при нещасних випадках.

Надання першої допомоги при обмороженні, опіках, отруєнні.

Мета: ознайомити учнів знаданням першої допомоги при обмороженні, опіках, отруєнні.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

На виробництві й у побуті часто виникають термічні та хіміч­ні опіки.

Термічні опіки з'являються від дотику до розжарених предметів, полум'я, попадання на шкіру гарячої рідини або пари.

Хімічні опіки виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору тощо. При займанні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки.Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опі­ку:

 1 — почервоніння шкіри та її набряк;

2 — пухирі, наповнені жовтуватою рідиною;

3 — утворення некрозу шкіри (струпів);

4 — обвуглювання тканин.

 При великих опіках виникає шок. За гли­биною ураження тканин хімічні опіки поділяються на чотири ступені:

 1 — чітко визначене почервоніння шкіри, легкий набряк;

2 — сильний набряк, утворення пухирів різного розміру, форми;

3 — потемніння тканин або їх побіління за кілька хвилин, годин; шкіра припухає, виникає різкий біль;

 4 — глибоке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м'язів, зв'язко­вого апарату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. При опіках лугами тканини вологі, тому ці опіки перено­сяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога.Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або наки­нути щось на потерпілого (мішок, тканину), тобто не давати до­ступу повітря до вогню.

 Полум'я на одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом, качаючись по землі.

При опіках 1 ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними засобами, потім обробити спиртом, одеколоном. До обпечених ділянок не можна доторкатись руками, не можна проколювати пухирі й відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки тощо.

Опікову поверхню накривають чистою тканиною. Потерпілого (якщо його морозить) треба зігріти: укрити, дати багато пиття. При знепритомненні дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. У разі зупинки дихання треба зробити штучне дихання.

Якщо одяг потерпілого просочився хімічною рідиною, його треба негайно зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру, енергій­но змиваючи їх струменем води 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах.

При попаданні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3 % розчином бор­ної кислоти. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при з'єднанні з водою.

Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік і немає нейтралізуючого засобу, на міс­це опіку накладається чиста суха пов'язка і потерпілого негайно направляють до медичного закладу.

Переохолодженнянастає внаслідок порушення процесів тер­морегуляції при дії на організм холодового фактору і розладу функцій життєво важливих систем організму.

Відмороження ви­никає тільки за тривалої дії холоду, при дотику тіла до холодного металу на морозі, при контакті зі зрідженим повітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості й сильному вітрі за не дуже низької температури повітря (навіть близько 0°С). Сприяє переохолодженню і обмороженню ослаблення організму внаслідок голодування, втоми або хвороби. Найчастіше відморожуються паль­ці ніг і рук, а також ніс, вуха, щоки.

Ознаки.На початковому етапі потерпілого морозить, приско­рюються дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потімнастає переохолодження, рідшає пульс, дихання, знижується тем­пература тіла. Після припинення дихання серце може ще деякий час скорочуватись (від 5 до 45 хв.).

При зниженні температури тіла до 34-32°С затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова потерпілого стає неусвідомленою.

Розрізняють чотири ступені відмороження тканин:

 1 — почер­воніння і набряк;

2 — утворення пухирів;

3 — омертвіння шкіри і утворення струпів;

4 — омертвіння частин тіла.

Допомога. При легкому ступені переохолодження тіло розігрі­вають розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і тяжкому ступенях тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром. Якщо потерпілий слабо дихає, треба роз­почати штучне дихання.

Після зігрівання потерпілого і відновлення життєвих функцій йому дають спокій. Не можна робити розтирання снігом.

Одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж зробити це не вдається, потрібно розпороти їх ножем чи розірвати.

Отруєння — це тяжке захворювання, яке сталося внаслідок проникнення до організму різних токсичних речовин. Захворю­вання починається через 2-3 години, інколи через 20-26 годин.

Ознаки.Це загальне нездужання, нудота, блювання, спазмопо-дібний біль у животі, пронос, блідість, спрага, підвищення темпе­ратури тіла до 38—40°С, частий, слабий пульс, судоми.

Допомога.Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5-2 л води, а потім викликають блюван­ня подразненням кореня язика) до появи чистої промивної води. Можна дати 8-10 таблеток активованого вугілля). Потім дають міцного чаю, але не їжу.

Якщо після отруєння пройшло 1-2 години і отрута надходить вже зі шлунку до кишечника, то викликати блювання даремно.

В такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 сто­лові ложки солі на 1 склянку води).

Для зменшення всмоктування отрути слизовою оболонкою шлун­ково-кишкового тракту потерпілому можна дати 2-3 яєчних білки на 1 л води, розведений крохмаль або молоко.

Щоб запобігти зупинку дихання і кровообіг, протягом кількох годин необхідне постійне спостереження за потерпілим.

Причиною отруєння окисом вуглецює вдихання чадного газу, продуктів горіння, дія диму.

Ознаки.Шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, слабкість, нудота, слабкий пульс, судоми, порушення зору, дихан­ня, роботи серця, знепритомнення протягом годин і навіть діб.

Допомога.Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря (якщо є можливість — дати подихати киснем). Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. На голову і груди потерпілого покласти холодний компрес.

Якщо потерпілий не втратив свідомості, напоїти гарячим чаєм, кавою. У разі припинення дихання необхідно провести штучне дихання.

При отруєнні алкоголем, наркотичними та токсичними ре­човинамиу потерпілого спостерігаються головний біль, слабкість, нудота, запаморочення або знепритомнення. У тяжких випадках шкіра стає вологою з синюшним відтінком або блідою, розширю­ються зіниці, можуть бути судоми, порушується серцева діяльність.

Допомога.При наданні першої допомоги потерпілого кладуть так, щоб голова була вище тулуба. Дають понюхати нашатирний спирт, далі треба промити шлунок. Після цього потерпілому дають міцний чай. Якщо сп'янілий знепритомнів, необхідно вжити заходів, щоб запобігти захлинанню блювотними масами. Для цього треба покласти його на бік так, щоб голова була опущена.

Велику небезпеку викликає отруєння сурогатами алкоголю (мети­ловим спиртом, етиленгликолем, дихлоретаном) або підробленими алкогольними напоями, які поширюються через стихійну торгівлю.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.

Урок №29

Тема№6:Надання першої допомоги при нещасних випадках.

Надання першої допомоги при електротравмах.

Мета: ознайомити учнів знаданням першої допомоги при електротравмах.

Наочність: папка по темі з роздатковим матеріалом, підручник з охорони праці.

Хід уроку

1.    Організаційний момент.

1.Перевірити присутність учнів.

2.Перевірити готовність учнів до уроку.

2.    Основні питання для перевірки засвоєного матеріалу:

1.Що означає термін «охорона праці»?

2. Який документ є основним законом, що гарантує право  громадян на безпечні та нешкідливі умови праці?

3.Коли було введено в дію «Закон про ОП»?

4. Які ви знаєте знаки безпеки?

5. Назвіть види інструктажів.

3.    Викладення нового матеріалу (конспект):

Перша допомога при ураженні електричним струмом

Причинами ураження електричним струмом може бути випа­док під час роботи з технічними електричними засобами, пряме дотикання до провідника або джерела струму і непряме — через електричну дугу.

Ураження електричним струмом може статися внаслідок пору­шення техніки безпеки при експлуатації електроустановок, елект­ромережі тощо.

Перша допомога складається з двох етапів: звільнення потер­пілого від дії струму і надання йому долікарської медичної допомоги. Наслідки ураження струмом залежать від тривалостіпроходження його через людину, тому важливо швидко звільни­ти потерпілого від дії струму і якомога швидше надати допомогу, навіть при смертельному ураженні, тому що період кліничної смерті продовжується лише кілька хвилин.

Заходи з надання першої долікарської допомоги залежать від стану потерпілого після звільнення його від дії струму. Якщо потерпілий короткочасно знаходився під струмом і після цього може самостійно координувати свої дії, його необхідно у супро­воді іншої особи відправити до медпункту.

Допустити до роботи потерпілого можна лише після ретель­ного огляду лікаря, тому що наслідки електротравми можуть з'я­витися навіть після 2-3 годин.

Якщо ураження легке (потерпілий не знепритомнів, не пору­шені дихання і серцева діяльність), а є тільки слабкість, іноді спостерігається нервове сіпання окремих м'язів, то потерпілого слід покласти, зігріти (розтерти руки, ноги, тулуб, до ніг покласти грілку, дати гарячий чай).

Обов'язково відправити потерпілого до лікарні для медичного огляду, щоб запобігти ускладнень, що можуть виникнути після електротравми.

Якщо потерпілий при свідомості, але до цього був у запамо­роченні або тривалий час знаходився під дією електроструму, не­обхідно покласти його на сухе місце, накрити ковдрою, забезпе­чити спокій, спостерігати за його диханням і пульсом.

У випадку, коли потерпілий знепритомнів, але у нього є стійкі дихання і пульс, його слід покласти, забезпечити доступ свіжого повітря, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом, розтерти і зігріти.

Якщо потерпілий дихає слабо або за відсутності за відсутності у нього ознак життя (немає дихання, серцебиття і пульс відсутні, зіниці розширені й не реагують на світло) терміново приступа­ють до оживлення потерпілого — штучного дихання і непрямого масажу серця.

Не відмовляйтеся від надання допомоги потерпілому за від­сутності у нього дихання, серцебиття та інших ознак життя. Кон­статувати смерть має право тільки лікар.

При ураженні блискавкою ознаки такі самі, як і при ураженні електричним струмом. Долікарська допомога також подібна.

Закопувати в землю потерпілого в жодному разі не можна, ос­кільки грудна клітина, здавлена землею, не може розширюватися, навіть коли з'являється самостійне дихання, тому людина може за­гинути від задухи.

Оживлення.Способи штучного дихання.

Непрямий масаж серця

Мета штучного дихання — забезпечення газообміну в організмі, збагачення крові потерпілого киснем і виділення з крові вуглецю.

Крім того, штучне дихання, діючи рефлекторно на центр ди­хання головного мозку, сприяє відновленню самостійного дихан­ня потерпілого.

Способи штучного дихання можуть бути апаратні та ручні. Ручні менш ефективні, але можуть застосовуватися негайно при порушенні дихання у потерпілого.

Розглянемо, що необхідно зробити, щоб підготувати потерпілого до штучного дихання.

1. Звільнити потерпілого від одягу — розв'язати краватку, роз­стебнути комір сорочки тощо.

2. Покласти потерпілого на спину на горизонтальну поверхню — стіл або підлогу.

3. Відвести голову потерпілого максимально назад, доки його підборіддя не стане на одній лінії з шиєю. За такого положення голови язик не затуляє вхід до гортані, вільно пропускає повітря до легенів і рот розкривається. Щоб зберегти таке положення го­лови, під лопатки кладуть згорнутий одяг (рис. 46).

4. Пальцями видалити з порожнини рота кров, слиз тощо, вийняти також зубні протези. За допомогою хусточки або береж­ка сорочки вичистити порожнину рота (рис. 47, а). Після наведе­них приготувань обов'язково провести штучне дихання.

Порядок виконання штучного дихання такий. Голову потерпілого відводять максимально назад і пальцями затискають ніс (або гу­би). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потер­пілого і швидко роблять глибокий видих йому до рота. Вдування повторюють кілька разів, з частотою 12-15 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шмат­ком тканини (хусточкою, марлею, бинтом тощо) (рис. 47, б, в).

Якщо пошкоджене обличчя і проводити штучне дихання «із легенів у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітини у спосіб складання і притискання рук потерпілого до грудної клітини з їх наступним розведенням у боки (процедура повторюється декілька разів).

Контроль за надходженням повітря з легенів потерпілого здій­снюється по розширенні грудної клітини при кожному вдуванні.

Якщо після вдування грудна клітина потерпілого не розправ­ляється, це означає, що у шляхах дихання потерпілого відсутня прохідність. Найкраща прохідність шляхів дихання забезпечуєть­ся за наявністю трьох умов:

•   максимальному відведенні голови назад;

•   відкриванні рота;

•   висуванні вперед нижньої щелепи.

При появі у потерпілого перших слабких вдихів слід поєднати штучний вдих з початком самостійного вдиху. Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання.

Штучне дихання у більшості випадків треба робити одночасно з масажем серця (рис. 48-50).

Рис. 48. Місце розташування рук при проведенні непрямого масажу серця

Непрямий масаж серця — це ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом. Треба знайти розпізнавальну точку — ме-чевидний відросток грудини, — він знаходиться знизу грудної клітини над животом. Стати треба з лівого боку від потерпілого і покласти долоню однієї руки на нижню третину грудини, а по­верх — долоню другої руки (див. рис. 48, 49).

Тепер ритмічними рухами треба натискати на грудину (з час­тотою 60 разів на хвилину). Сила стискання має бути такою, щоб грудина зміщувалась в глибину на 4-5 см. Масаж серця доцільно проводити паралельно зі штучним диханням, для чого після 2-3 штучних вдихів роблять 15 стискань грудної клітки.

При правильному масажі серця під час натискання на гру­дину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії й звужують­ся протягом кількох секунд зіниці, а також рожевіє шкіра облич­чя і губи, з'являється самостійне дихання. 

Щоб не пропустити повторного припинення дихання, треба спостерігати за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.

4.    Закріплення нового матеріалу.

5.    Домашнє завдання: конспект, підручник з ОП.