Методи виробничого навчання

Методи виробничого навчання

Успіх виробничого навчання залежить не тільки від правильного визначення мети і змісту, а й від засобів досягнення цієї мети, тобто від методів навчання.

Чим визначається підбір методів?

Специфікою професії, рівнем підготовки учнів  в умовах  навчально - виробничого процесу,  кваліфікацією і досвідом майстра. Метод –  спосіб дії для досягнення певної мети.

Методами виробничого навчання називають основні способи спільної діяльності майстра та учнів, завдяки яким учні оволодівають З,У,Н, професійною майстерністю, розвивають  творчі здібності (Учень – S).

Позитивних результатів буде досягнуто, коли зусилля майстра підкріплюються  самостійними зусиллями учнів.

Класифікація за ознакою джерела  інформації:

Словесні, наочні, практичні.

Словесні: розповідь, пояснення, бесіда, значною мірою інструктаж.

Наочні: демонстрація природних об’єктів, наочного приладдя, показ  операцій і процесів майстром, спостереження учнів.

Практичні: вправи, розв’язування виробничо – технічних,  практичних завдань, лабораторно практичної роботи.

1.    Розповідь (при вивченні нового матеріалу) має бути побудована за певним раціональним планом. Зрозумілість.

дидактичні вимоги:

-         логічна послідовність;

-         чіткість;

-         ясність;

-         правильність мови;

-         образність, використання аналогів, порівнянь;

-         підтримування активності шляхом звернень до окремих учнів.

2. Пояснення – словесне тлумачення, обґрунтування. Його використання разом з розповіддю, частіше після розповіді + Показ.

3. Бесіда ( на початку, наприкінці)

Ретельна підготовка до бесіди.

Види бесід.

       1.Спираючись на знання і досвід учнів, майстер поступово підводить їх до чіткого розуміння нового, до самостійних висновків, узагальнень.

Висновки в повному обсязі, як правило, робить майстер, але в деяких випадках, і це найцінніше, учні самостійно приходять до них.

2. Бесіда, спрямована на відтворення засвоєного (з метою узагальнення, поглиблення, систематизації)

3. Бесіда, спрямована на перевірку і контроль.

4.Інструктаж – чітко визначена система вказівок, рекомендацій, які стосуються способів виконання трудових дій. Це навіть не метод, а система методів і прийомів.

Це основний метод діяльності майстра і учнів на занятті, спрямований на формування професійних знань, умінь, навичок, здібностей.

Вступний, поточний, заключний.

Мета вступного інструктажу – підготувати учнів до активного і свідомого виконання вправ.

Основні завдання вступного інструктажу – це ознайомлення із:

-         змістом наступної роботи;

-         обладнанням та інструментом для виконання роботи;

-         технічною та довідковою документацією;

-         прийомами виконання роботи, У,Н, якими оволодіватимуть учні;

-         вимогами до виконання кожної вправи;

-         організацією робочого місця для виконання наміченої роботи;

-         правилами і логічною послідовністю виконання роботи;

-         найтиповішими помилками, яких слід уникати;

-         способами контролю якості виконаної роботи;

-         правилами ТБ.

Такий обсяг має бути не завжди. Це потрібно на початку вивчення кожної самостійної чіткої програми. В інших – деякі пункти.

Сучасний підхід: не давати учням навчальний  матеріал у готовому вигляді, а викладати лише необхідні дані для наступної самостійної діяльності.

Для стимулювання думки корисно пропонувати запитання, які стосуються читання та аналізу креслень, порядку розв’язання виробничих завдань, складання технології обробки.

Міжпредметним  зв’язкам виробничого навчання і спецтехнології або загально технічних дисциплін –  приділяти значну увагу.

Необхідно зміст кожного нового навчального завдання пов’язувати з раніше засвоєними знаннями і трудовими  операціями.

Поточний інструктаж адресований в індивідуальному плані кожному учневі, тому його зміст диференціюється більшою мірою, ніж зміст вступного.

Тримати в полі зору всіх учнів, час від часу обходити робочі місця, давати поради. Якщо питання важливе для всіх, майстер звертає на це увагу  всієї групи, або частини. Але не треба стояти над душею.

Самостійність – це +

2 підходи до деталізації змісту інструктажу. Поки в учнів немає досвіду, інструктаж має бути детальним, з часом можна більше давати самостійності.

Заключний. Дати  точну схему  неможливо. Проводиться найчастіше у формі бесіди. Майстер аналізує результати роботи, виконання вправ, звертає увагу на типові недоліки, шляхи запобігання їм. Оцінюються  індивідуальні результати роботи, дотримання виробничих норм. Можна провести опитування, визначити домашнє завдання, виставляння  оцінок, дати вказівки щодо підготовки до нового уроку.

Письмовий інструктаж.

Письмові інструкції використовуються при виконані основних навчально – виробничих робіт, вправ, лабораторно – практичних робіт. Це різні види реальної виробничої документації. Їх використання дає змогу наблизити  ситуації виробничого навчання до виробничої діяльності.

(технологічні картки, інструкції з техніки безпеки, з експлуатації технічних пристроїв, технічні креслення). Ця виробнича документація, з одного боку, є частиною змісту виробничого навчання, а, з другого – засобом проведення такого навчання.

Інше джерело письмового інструктування – різні види навчально – письмових роздаткових матеріалів (схеми, наочні вироби, картки, картки – завдання).

Позитивні риси письмового інструктажу: можна звернутися у будь – який час, учень не залежить від інших, робота учня стає більш самостійною. Навчальний процес більшою мірою орієнтовано на індивідуальну особливість учнів. Майстер не може приділяти багато уваги кожному, картка заміняє майстра, полегшує організацію роботи, а якщо шум чи щось інше, забезпечує точність і якість викладу. Дидактична цінність зростає завдяки наявності різних видів інформації: словесних, графічних, внесення до тексту контрольних запитань. Заощаджує час, поліпшує управління пізнавальною діяльністю учнів.

Але заважає використовувати  низький рівень загальної підготовки учнів. Спочатку треба застосовувати спрощені навчально – виробничі картки.

Наочні методи  виробничого навчання. Демонстрування.

У сучасній  методиці наочність  (поняття) охоплює різні види сприймання: зоровий, слуховий, дотиковий. Жодне не має переваг, не можна перевантажувати ними урок. У ПТНЗ застосовують різні види демонстрації, які можна поділити на 3 групи:

1) демонстрування об’єктів і процесів, що вивчаються, у натуральному, природному вигляді (роздатковий матеріал, макети, моделі, показ прийомів роботи, проведення дослідів);

2 )демонстрування зображень, у тому числі і символічних, умовних (креслення, схеми);

3) демонстрування за допомогою інформаційно – технічних засобів навчання (кіно, комп’ютер, діапозитиви, діафільми).

Вимога №1: добре видно. Майстер супроводжує коротким чітким коментарем. До засобів наочності відносяться виробничо – технічні документи – робочі креслення, технологічні картки, технологічні інструкції, схеми, графіки.

Дидактичні вимоги до застосування засобів наочності:

1. Поставити завдання і межу. (Учні повинні знати що саме і з якою метою вони мають спостерігати, на що звернути особливу увагу).

2. Якщо це один  засіб для всіх, то обов’язкова чітка видимість засобу із всіх робочих місць.

Окремий вид демонстрації – практичний показ трудових процесів майстром.

Найкращий варіант:  поєднання слова, питань, що звернуті до учнів, і засобів наочності. На початку навчання – майстер демонструє і пояснює, а на поглибленому вивченні (ІІ, ІІІ курс) –  майстер активізує учнів запитаннями.

Практичні методи виробничого навчання.

Найважливіший і найпоширеніший – метод вправ – багаторазове виконання однакових трудових дій з метою формування вмінь і навичок. Метод вправ поєднується з методом письмового інструктування, прийомами пояснення і показу.

Результат буде не тоді, коли учні будуть точно повторювати дії майстра, а коли будуть розуміти, що вони роблять. Тому учневі треба ставити запитання, правильні відповіді, на   які потребують активної розумової діяльності.

Методи поодинці застосовуються рідко.

Частіше – синтез.

Показ + інструктування.

Пояснення + демонстрація.