Методи навчання

Однією з гострих проблем сучасної дидактики є проблема класифікації методів навчання. В даний час немає єдиної точки зору по цьому питанню. У зв'язку з тим, що різні автори в основу поділу методів навчання на групи і підгрупи кладуть різні ознаки, існує ряд класифікацій.

Найбільш ранньою класифікацією є розподіл методів навчання на методи роботи вчителів (розповідь, пояснення, бесіда) і методи роботи учнів (вправи, самостійна робота).

Розповсюдженою є класифікація методів навчання по джерелу одержання знань. Відповідно до такого підходу виділяють:

а)    словесні методи (джерелом знання є усне або друковане слово);

б)   наочні методи (джерелом знань є предмети, що спостерігаються, явища, наочні  приладдя);

в)  практичні методи (учні одержують знання і виробляють уміння, виконуючи практичні дії).

Більш докладно зупинимося на цій класифікації.

Словесні методи. Словесні методи займають ведуче місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги ( Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський і ін. ( виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час їх нерідко називають застарілими, “неактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об'єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед тими, кого навчають, проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам'ять, почуття учнів.

Словесні методи підрозділяються на наступні види: розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, робота з книгою.

Розповідь. Метод розповіді припускає усний оповідальний виклад змісту навчального матеріалу. Цей метод застосовується на всіх етапах шкільного навчання. Міняється лише характер розповіді, його обсяг, тривалість.

До розповіді, як методові викладу нових знань, звичайно пред'являється ряд педагогічних вимог:

-   розповідь повинна забезпечувати ідейно-моральну спрямованість викладання;

-   містити тільки достовірні і науково перевірені факти;

- включати достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів, що доводять правильність висунутих положень;

-   мати чітку логіку викладу;

-   бути емоційною;

-   викладатися простою і доступною мовою;

- відбивати елементи особистої оцінки і відношення вчителя до фактів, що викладаються, подіям.

Пояснення. Під поясненням варто розуміти словесне тлумачення закономірностей, істотних властивостей досліджуваного об'єкта, окремих понять, явищ.

Пояснення ( це монологічна форма викладу. До пояснення найчастіше звертаються при вивченні теоретичного матеріалу різних наук, вирішенні хімічних, фізичних, математичних задач, теорем; при розкритті корінних причин і наслідків у явищах природи і громадського життя.

Використання методу пояснення вимагає:

- точного і чіткого формулювання задачі, суті проблеми, питання;

- послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів;

- використання порівняння, зіставлення, аналогії;

- залучення яскравих прикладів;

- бездоганної логіки викладу.

Пояснення як метод навчання широко використовується в роботі з дітьми різних вікових груп. Однак у середньому і старшому шкільному віці, у зв'язку з ускладненням навчального матеріалу і зростаючих інтелектуальних можливостей учнів, використання цього методу стає більш необхідним, чим у роботі з молодшими школярами.

Бесіда. Бесіда ( діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи питань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння ними уже вивчене.

Бесіда відноситься до найбільш старих методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував Сократ. В залежності від конкретних задач, змісту навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесі, виділяють різні види бесід.

Широке поширення має евристична бесіда (від слова “еврика” - знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, спираючись на наявні  знання і практичний досвід, підводить дітей до розуміння і засвоєння нових знань, формулюванню ними правил і узагальнень.

Для повідомлення нових знань використовуються бесіди, що повідомляють. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, її називають вступною або вступом. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.

У ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учням всього класу (фронтальна бесіда).

Однієї з різновидів бесіди є співбесіда. Воно може проводитися як із класом у цілому, так і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіду в старших класах, коли учні виявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по тих або інших темах, поставленими вчителем на обговорення.

Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються учителем усьому класові, щоб всі учні готувалися до відповіді.

Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб заставляли учня думати. Не слід ставити подвійних або що наштовхують на угадування відповіді питань. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу “так” або “ні”.

У цілому, метод бесіди має наступні переваги:

- активізує учнів;

- розвиває їхню пам'ять і мову;

- робить відкритими знання учнів;

- має велику виховну силу;

- є гарним діагностичним засобом.

Недоліки методу бесіди:

- вимагає багато часу;

- містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається  іншими учнями і фіксується в їхній пам'яті);

- необхідний запас знань.

Дискусія. Дискусія як метод навчання заснована на обміні поглядами по визначеній проблемі, причому ці погляди відбивають власні думки учасників або спираються на думки інших осіб. Цей метод доцільно використовувати в тому випадку, коли учні мають значний ступінь зрілості і самостійності мислення, вміють аргументувати, доводити й обґрунтовувати свою точку зору. Добре проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність: учить більш глибокому розумінню проблеми, умінню захищати свою позицію, зважати на думку інших.

Лекція. Лекція ( монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Використовується, як правило, у старших класах і займає весь або майже весь урок. Перевага лекції полягає в можливості забезпечити закінченість і цілісність сприйняття школярами навчального матеріалу в його логічних опосередкуваннях і взаємозв'язках по темі в цілому. Актуальність використання лекції в сучасних умовах зростає в зв'язку в застосуванням блокового вивчення нового навчального матеріалу по темах або великих розділах.

Шкільна лекція може застосовуватися також при повторенні пройденого матеріалу. Такі лекції називаються оглядовими. Проводяться вони по одній або декількох темах для узагальнення і систематизації вивченого матеріалу.

Застосування лекції як методу навчання в умовах сучасної школи дозволяє значно активізувати пізнавальну діяльність учнів, втягувати їх у самостійні пошуки додаткової наукової інформації для вирішення проблемних учбово-пізнавальних задач, виконання тематичних завдань, проведення самостійних дослідів і експериментів, що межують з дослідницькою діяльністю.

Робота з підручником і книгою - найважливіший метод навчання. У початкових класах робота з книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше учаться працювати з книгою самостійно. Існує ряд прийомів самостійної роботи з друкованими джерелами. Основні з них:

- Конспектування - короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першої (від себе) або від третьої особи. Конспектування від першої особи краще розвиває самостійність мислення.

- Складання плану тексту. План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частини й озаглавити кожну частину.

- Тезування - короткий виклад основних думок прочитаного.

- Цитування - дослівна витримка з тексту. Обов'язково указуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка).

- Анотація - короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати істотного змісту.

- Резензування - написання короткого відгуку з вираженням свого відношення про прочитаного.

- Складання довідки - опис про що-небудь, отриманого після пошуків. Довідки бувають статичні, біографічні, термінологічні, географічні і т.д.

- Складання формально-логічної моделі - словесно-схематичного зображення прочитаного.

- Складання тематичного тезауруса - упорядкованого комплексу базових понять по розділі, темі.

- Складання матриці ідей - порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працях різних авторів.

Такі короткі характеристики основних видів словесних методів навчання.

Другу групу по цій класифікації складають наочні методи навчання.

Наочні методи. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння навчального матеріалу знаходиться в істотній залежності від застосовуваного у процесі навчання наочного приладдя і технічних засобів. Наочні методи використовуються у взаємозв'язку зі словесними і практичними методами навчання.

Наочні методи навчання умовно можна поділити на дві великі групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій.

Метод ілюстрацій допускає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці та ін.

Метод демонстрацій звичайно зв'язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів і ін.

Такий поділ засобів наочності на ілюстративні і демонстраційні є умовним. Він не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності як до групи ілюстративних, так і демонстраційних. (Наприклад, показ ілюстрацій через епідіаскоп або кодоскоп). Впровадження нових технічних засобів у навчальний процес (телебачення, відеомагнітофонів, комп'ютерів) розширює можливості наочних методів навчання.

          При використанні наочних методів навчання необхідно дотримувати ряд умов:

а) застосовувана наочність повинна відповідати вікові учнів;

б) наочність повинна використовуватися в міру і показуватися поступово і тільки у відповідний момент уроку;

в) спостереження повинне бути організоване таким чином, щоб всі учні могли добре бачити предмет;

г) необхідно чітко виділяти головне, істотне при показі ілюстрацій;

д) детально продумувати пояснення, що даються в ході демонстрації явищ;

е) наочність повинна бути точно погоджена зі змістом матеріалу;

ж) залучати самих учнів до пояснення певної інформації в наочному приладді або демонстраційному пристрої.

Практичні методи. Практичні методи навчання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні уміння і навички. До практичних методів відносяться вправи, лабораторні і практичні роботи.

Вправи. Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової або практичної дії з метою оволодіння ними або підвищення її якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання і віку учнів.

Вправи за своїм характером підрозділяються на усні, письмові, графічні і навчально-трудові. При виконанні кожного з них учні роблять розумову і практичну роботу.

По ступені самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:

а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення - відтворюючі вправи;

б) вправи по застосуванню знань у нових умовах - тренувальні вправи;

Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос проговорює, коментує майбутні операції, такі вправи називають коментуючими. Коментування дій допомагає учителеві виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.

Розглянемо особливості застосування вправ.

Усні вправи сприяють розвиткові логічного мислення, пам'яті, мови й уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів.

Письмові вправи використовуються для закріплення знань і вироблення умінь у їхньому застосуванні. Використання їх сприяє розвиткові логічного мислення, культури письмової мови, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть поєднуватися з усними і графічними.

До графічних вправ відносяться роботи учнів по складанню схем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання замальовок при проведенні лабораторно-практичних робіт, екскурсій і т.д.

Графічні вправи виконуються звичайно одночасно з письмовими і вирішують єдині навчальні задачі. Застосування їх допомагає учням краще сприймати, осмислювати і запам'ятовувати навчальний матеріал, сприяє розвиткові просторової уяви. Графічні роботи в залежності від ступеня самостійності учнів при їхньому виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний або творчий характер.

До навчально-трудових вправ відносяться практичні роботи учнів, що мають виробничо-трудову спрямованість. Метою цих вправ є застосування теоретичних знань учнів у трудовій діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учнів.

Вправи є ефективними тільки при дотриманні ряду вимог до них: свідомий підхід учнів до їх виконання; дотримання дидактичної послідовності у виконанні вправ - спочатку вправи по завчанню і запам'ятовуванню навчального матеріалу, потім - на відтворення - застосування раніше засвоєного - на самостійний перенос вивченого в нестандартні ситуації - на творче застосування, за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систему вже засвоєних знань, умінь і навичок. Вкрай необхідні і проблемно-пошукові вправи, що формують в учнів здатність до здогадки, інтуїцію.

Лабораторні роботи - це проведення учнями за завданням учителя дослідів з використанням приладів, застосуванням інструментів і інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учнями яких-небудь явищ за допомогою спеціального устаткування.

Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному або дослідницькому плані.

Різновидом дослідницьких лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами, наприклад: над ростом рослин і розвитком тварин, над погодою, вітром, хмарністю, поводженням рік і озер в залежності від погоди і т.п. У деяких школах практикуються в порядку лабораторної роботи доручення школярам збору і поповнення експонатами місцевих краєзнавчих музеїв або шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю й ін. У будь-якому випадку вчитель складає інструкцію, а учні записують результати роботи у виді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку, займати урок і більш.

Практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тому і носять узагальнюючий характер. Вони можуть проводитися не тільки в класі, але і за межами школи (виміри на місцевості, робота на пришкільній ділянці).

Особливий вид практичних методів навчання складають заняття з навчальними машинами, з машинами-тренажерами і репетиторами.

Така коротка характеристика методів навчання, класифікація по джерелах знання. Її неодноразово і досить обґрунтовано критикували в педагогічній літературі. Головним її недоліком вважається те, що дана класифікація не відбиває характер пізнавальної діяльності учнів у навчанні, не відбиває ступінь їхньої самостійності в навчальній роботі. Проте саме ця класифікація користується найбільшою популярністю у вчителів-практиків і вчених-методистів.