Правила, розроблені французьким педагогом С.Френе

Правила, розроблені французьким педагогом С.Френе

Ø  Природа дитини така сама, як і природа дорослого.

Ø  Високий зріст людини зовсім не свідчить про її перевагу над іншими.

Ø  Поведінка дитини в школі залежить від її психічного складу та стану здоров’я.

Ø  Ніхто – ні дорослий, ні дитина – не любить, щоб йому наказували.

Ø  Ніхто не любить шикуватися за командою, тому що це означає пасивне підкорення чужим наказам.

Ø  Людини не любить виконувати будь – яку роботу з – під палиці, навіть якщо ці робота не відразлива; опір породжує саме спонукання.

Ø  Будь – яка людина вважає за краще самостійно обирати собі роботу, навіть якщо цей вибір для неї невигідний.

Ø  Ніхто не любить працювати дарма, функціонувати на зразок робота, тобто діяти і підкорятися чужим і незрозумілим задумам.

Ø  Необхідно домагатися того, щоб праця стала мотивованою.

Ø  Будь – яка людина прагне успіху. (Вся система традиційної школи базується на невдачі. Треба завжди сприяти успіхам дітей. Від цього безпосередньо залежить успішність навчання.)

Ø  Найефективніший шлях засвоєння знань – не спостереження, не пояснення, не демонстрація, що є основними прийомами традиційної школи, а експериментальний пошук – природний і універсальний метод пізнання.

Ø  Пам’ять, якій школа надає такого значення, має велику цінність тільки тоді, коли вона підключена до головного пошуку.

Ø  Мисленнєва здатність формується і виявляється в діяльності.

Ø  Традиційна школа розвиває здатність лише до абстрактного мислення, далекого від реального життя.

Ø  Дитина не любить слухати пояснення з кафедри. (Коли ви менторським тоном пояснюєте навчальний матеріал, вас ніхто не слухає. Та спробуйте організувати навчальну роботу так, щоб дитині довелося діяти самій, щоб вона експериментувала, досліджувала, вибирала і кваліфікувала.)

Ø  Дитина не стомлюється від роботи, яка відповідає її функціональним життєвим потребам.

Ø  Ніхто – ні дитина, ні дорослий – не любить нагляду і покарань, які завжди сприймають як замах на свою гідність, особливо коли це відбувається публічно.

Ø  Виставляння оцінок за успішність та класифікація учнів помилкові в принципі.

Ø  Потрібно якомога менше говорити.

Ø  Дитина любить індивідуальну роботу або роботу в колективі, де панує дух співробітництва.

Ø  У класі необхідно підтримувати порядок і дисципліну.

Ø  Покарання – завжди помилка. Воно принизливе для всіх і ніколи не досягає бажаної мети. Це крайній засіб.

Ø  Нове життя школи слід будувати на принципах співробітництва, тобто учням, як і вчителям, надавати право на управління життям та діяльністю школи.

Ø  Переповнені класи – завжди педагогічний прорахунок.

Ø  Сучасна концепція великих шкільних комплексів призводить до анонімності як учителів, так і учнів; ця концепція помилкова.

Ø  Майбутню демократизацію суспільства готує демократія школи; авторитарна школа не може сформувати майбутніх громадян демократичного суспільства.

Ø  В основі виховання лежить гідність особистості. Взаємоповага вчителя та учня є однією з умов оновлення школи.

ІДЕЇ АМЕРИКАНСЬКОГО ПЕДАГОГА ДЖ. ДЬЮЇ

Ø  замість тиску на учня згори слід робити акцент на вільному вираженні особистості.

Ø  вільна життєдіяльність та широке самоврядування дітей замість авторитаризму вчителя.

Ø  Поруч із метою школи підготувати до майбутнього дорослого життя так само важливе нинішнє життя учнів.

Ø  Замість жорсткої, спущеної згори програми навчання в школі мають право обирати форми і шляхи навчання в групах, індивідуальні програми своєї роботи.

Ø  Замість повідомлення вчителем готових істин – проблемні ситуації, відкриття, проектування, дискусії, ігри. Більше творчості, менше репродукції.

Ø  Часті перевірки знань з оцінюванням створюють стресові ситуації, відвертають від школи. Менше оцінок, іноді тестування, часта похвала за будь – який прогрес, зведення покарань до мінімуму.

Ø  Необхідні різноманітні опори для пам’яті і мислення.

Ø  Велике., іноді вирішальне значення мають добрі, гуманні, співробітницькі взаємини вчителів та учнів.